Українознавство

Соціально-психологічні детермінанти формування нової української політичної нації: вчування в буття

Валентин Крисаченко — 2023-06-30

Дослідження присвячене аналізу соціально-психологічних реакцій суспільства в складних умовах захисту й утвердження цивілізаційної ідентичності та демократичного вибору України. Об’єктом дослідження є модерна українська політична нація, а предметом – чинники та механізми консолідації як креативні рушії позитивних трансформацій у державі та міжнародному співтоваристві. Мета визначається як осягнення позитивних трендів з реалізації моделі повноцінної європейської інтеграції України. Вчування в смисли національного буття є аксіоматичною підставою збереження української ідентичності в її різноманітних засадничих вимірах. Особлива увага звернена на феномени емпатії та афіліації: здатності співпереживати та співдіяти з іншими людьми задля захисту національних інтересів. Проаналізовано феномени стокгольмського та кримського синдромів у контексті національного спротиву України. Дається характеристика двох альтернативних психологічних типів поведінки: російського агресора та українського оборонця. Перший із них визначається домінуванням у поведінці установок на привласнення чогось/когось, руйнування, нищення його ідентичності, другий – орієнтований на творення, взаємодію, утвердження людської гідності і свободи. Звернено увагу на потребу єдності зусиль влади та громадянського суспільства в розбудові нової української політичної нації. Успішний національний спротив українців загарбнику істотним чином зумовлений їхнім національним характером, зокрема значенням архетипів свободи, співпереживання (емпатії) та гуртування (афіліації). Свобода – це природний стан для всіх українців, а боротьба за неї є підмурівком єднання усієї нації. Альтруїстичні мотивації особливо кристалізуються в кризових ситуаціях, у яких жорсткий детермінізм на виживання постає шаленим спільним спротивом ворогу.

Етнокультурний розвиток українського суспільства на початку ХХІ століття: реванш проросійських сил в Україні

Юрій Фігурний — 2023-06-30

У статті проаналізовано етнокультурний розвиток українського соціуму в умовах актуалізації реваншиу проросійських сил в України на початку ХХІ ст. З’ясовано, що третій етап етнокультурного розвитку українського суспільства (2010–2013 рр.) відзначився потужним тиском рашистських і проросійських сил в Україні на все українське. Зазначено, що етнокультурний розвиток українського суспільства на початку ХХІ ст. характеризує онтологію цивілізаційного конфлікту між російською євразійською автократією й українською європейською демократією. Це дає можливість осягнути його вплив на Україну й українців та зрозуміти, яким чином реваншистська загроза з боку рашистів стимулювала протидію українського громадянського суспільства й призвела до усунення від влади проросійського режиму кремлівських проксі. Обгрунтовано, що очолив цю неоімперську реваншистську реконкісту тогочасний міністр освіти і науки у двох урядах М. Азарова – Д. Табачник. Він систематично і цілеспрямовано намагався зупинити українізацію та розпочав повторну русифікацію українського гуманітарного простору. Прослідковано, що, прикриваючись турботою про національні меншини, він та його команда намагалися звузити простір функціонування української мови та розширити суспільний ареал побутування російської. Це завдання мав виконати й ганебний закон «Про засади державної мовної політики» С. Ківалова і В. Колесніченка. Виявлено, що де «русский мир» набув найбільшого розповсюдження, а це передусім терени Криму та Донбасу, там він став каталізатором кровопролитного російсько-українського збройного протистояння. У тих регіонах України, де «русский мир» не мав панівних позицій в освіті, науці і культурі, було збережено українську державність, національну ідентичність та український етнокультурний простір. Доведено, що попри системний наступ рашистів і проросійських сил в Українській державі на український етнокультурний простір українці зберегли в цілому (попри деякі нагативні тенденції) ті визначні здобутки, які вони зуміли досягти упродовж попередніх двадцяти років в Україні.

Сучасна російсько-українська війна та її вплив на етносоціальні процеси в Україні

Любов Отрошко — 2023-06-30

У статті розглянуто сучасну російсько-українську війну та проаналізовано її вплив на етносоціальні процеси в Україні. Простежено, що гібридна російсько-українська війна, що розпочалася у 2014 р. з анексії Криму та окупації окремих регіонів Донецької і Луганської областей, з 24 лютого 2022 р. перетворилася на повномасштабну агресію кремлівського рашистського режиму проти України. Прослідковано, що з того часу українці постійно живуть під впливом війни, цілеспрямовано борються заради життя у незалежній демократичній державі, щоб не стати колонією тимчасово існуючої російської федерації. Проаналізовано, що окупаційні дії кремлівського режиму проти українського народу спровокували негативні етносоціальні наслідки, такі як агресія, окупація, терор, геноцид, етноцид, лінгвоцид, екоцид та ін. З’ясовано позитивні моменти, що були спровоковані збройним вторгненням, щодо пришвидшення процесу об’єднання громадянського суспільства України, українців усього світу та міжнародного співтовариства у боротьбі за збереження української державності як найвищої етнокультурної самоцінності. Підкреслено, що не лише українці, а також і представники об’єднаних демократичних націй відстоюють та схвалюють консолідацію вільних демократій задля збереження світової безпеки та правопорядку. Показано, що Українська держава та світове українство як суб’єкт міжнародних відносин здобули міжнародне визнання, оскільки українці протягом усього культурно-історичного процесу продовжують відстоювати демократичні етнокультурні цінності, захищаючи свою етнічну, державну, культурну, національну ідентичність, етнічну самоідентифікацію та міжнародну суб’єктність. Обґрунтовано, що головною передумовою перемоги України є її поступова та безповоротна інтеграція до діючих або нових міцних та сильних у своїй єдності міжнародних військових геополітичних союзів. Адже тоді, коли Україна стане повноправним членом Європейського Співтовариства та вступить до Північноатлантичного альянсу, вона зможе відстояти свою незалежність і вберегти давні цивілізовані традиції демократичного співіснування вільних націй у мирі, взаєморозумінні та взаємодопомозі.

Універсальні закономірності етногенези народів середньої смуги Європи

Леонід Залізняк — 2023-06-30

За доби незалежності України, а саме з 1991 р., в українській етнології сталися суттєві зрушення. Вони були прямим наслідком 30-літньої дискусії між прибічниками різних версій україногенези (ранньосередньовічної, києворуської, пізньосередньовічної, трипільської), яка часом протікала в досить гострій формі. Зокрема, на дальньому марґінесі опинилися аматорські фантастичні «концепції» про походження українців від різних доісторичних пращурів – трипільців, арійців тощо. Пішла в небуття радянська ідеологема «давньоруська народність», що була основою офіційної в СРСР пізньосередньовічної версії походження східнослов’янських народів, зокрема й українців. Їй на зміну прийшла започаткована М. Грушевським і розроблена кількома поколіннями українських істориків, етнологів, лінгвістів, археологів ранньосередньовічна концепція україногенези, яка відповідає закономірностям етноісторичного розвитку народів середньої смуги Європи за доби середньовіччя, Нового та Новітнього часів.
Стаття присвячена перипетіям згаданої «тридцятилітньої війни» українських етнологів щодо захисту й утвердження верифікованої ранньосередньовічної концепції походження українського народу в свідомості українського суспільства. Особлива увага приділена обґрунтуванню універсальних принципів етногенези народів середньої смуги Європи, що лежать в основі зазначеної версії україногенези.
На жаль, у сучасній українській історіографії ця етнологічна тематика осмислюється не завжди об’єктивно. Так, у фундаментальному дослідженні К. Івангородського, присвяченому проблемі етногенези східних слов’ян, не знайшлося місця для констатації цих важливих зрушень у проблематиці україногенези, що сталися в Україні за доби незалежності за активною участю співробітників відділу української етнології Науково-дослідного інституту українознавства МОН України. Саме завдяки їхнім науковим і науково-популярним напрацюванням ранньосередньовічна концепція походження українців стала домінуючою у науковому й суспільному просторі України.

Племена венедів пізньозарубинецької і київської культур басейну Дніпра та Дону в І–V ст. н. е.

Олексій Трачук — 2023-06-30

Продовжуємо досліджувати структуру поселень слов’ян VІІ ст. до н. е. – V ст. н. е. Попередні праці стосувалися історичних племен неврів, скіфів-орачів, скіфів-землеробів і венедів (Українознавство. 2022. № 2–4; 2023. № 1). Запропонований метод родоплемінної географії, що включає картографування гнізд поселень названих слов’янських племен на сучасних картах України, Білорусі та рф, фіксує майже повний збіг цих різночасових карт. Він сприяє виявленню характерних рис соціального, культурного та економічного життя слов’янських племен у ланцюгу епох за допомогою різних галузей сучасної науки, а також дає можливість відійти від етнічно не визначених «носіїв археологічних культур», які є пережитком радянської археології та ускладнюють вивчення давньої історії народів, що населяли територію Східної Європи від часів Геродота та давніших епох. Разом з тим у світі постійно зростає інтерес до історії українського народу, яка криється в археологічних пам’ятках та їх інтерпретаціях імперськими і колоніальними науковцями.
У Середньому Подніпров’ї пам’ятки слов’янських племен зарубинецької археологічної культури виявив В. Хвойка у 1898 р. Вже в перших століттях нашої ери історичні венеди являли собою самостійну етнічну групу, яка існувала на території Європи поряд з такими племінними утвореннями, як германці, фракійці, сармати, балти, угро-фіни. Про венедів писали римські автори I–II ст. Пліній Старший, Тацит і Птолемей. Візантійський автор VI ст. Йордан окреслював територію розселення багатолюдного племені венедів між Віслою, Східними Карпатами і Подніпров’ям. На основі досліджень археологів на картах Дніпровського Лівобережжя раніше нами локалізовано 21 плем’я скіфів-землеробів, 20 племен венедів зарубинецької культури. Матеріали цієї статті виявляють 55 племен венедів пізньозарубинецької культури (Рис. 1). Потрібно відзначити, що і скіфи-землероби, і наступні покоління венедів протягом 12-ти століть проживали на тих самих землях у басейнах рік Десна, Сейм, Псел, Сіверський Донець. Там же в VI–VII ст. проживали їхні нащадки – анти пеньківської культури, а в VIIІ–ХІІІ ст. – літописні сіверяни-українці. Виявлено, що до нашого часу на Північній Чернігівщині та Курщині мешкають нащадки сіверян – горюни, які зберігають сіверянський діалект.

Волинська шляхта проти короля Зигмунта III у відстоюванні своїх прав

Ірина Ворончук — 2023-06-30

У статті порушується питання про необхідність перегляду деяких історіографічних стереотипів, а подеколи й міфів, що склалися внаслідок різних ідеологічних конструкцій. До таких належить і Люблінська унія 1569 р., яка має значну історіографічну традицію, однак її трактування дуже різниться у польському та українському висвітленні. Якщо в польському дискурсі переважала позитивна оцінка унії, то в українському (і дорадянському, і радянському) – негативна. Щоправда, останнім часом у польській та українській літературі з’являються нові підходи до інтерпретації Люблінської унії, які зменшують категоричність попередніх її оцінок. Це стосується, зокрема, нової інтерпретації щодо наданих українським землям королівських привілеїв, згідно з якими вони увійшли до Корони Польської. Наразі їх трактують як своєрідну угоду між владою і приєднаними землями або надання цим землям культурно-адміністративної автономії. В такому разі важливо з’ясувати, наскільки ці привілеї забезпечувалися в реальному тогочасному повсякденні, а також наскільки українська людність була готовою до виборювання наданих їй прав.
На підставі віднайденого актового документального матеріалу автор розглядає позицію і стратегію волинської шляхти щодо порушення королем Зигмунтом III прав, наданих Волинському воєводству унійним привілеєм 1569 р. Аналіз документів засвідчує, що у відповідь на неправомірні королівські дії волинські зем’яни виступили з рішучим протестом і відмовилися підкоритися рішенням короля Зигмунта III, обґрунтовуючи свою позицію законодавчими приписами. Врешті активна позиція шляхетського загалу змусила короля відступити. Підсумовуючи, автор відзначає високий рівень правосвідомості волинської шляхти ранньомодерної доби, що виявляється не лише у доброму знанні чинного законодавства, а й у дієвій спроможності заради загальних суспільних інтересів згуртовуватися у боротьбі за свої права. Перемога волинської шляхти у протистоянні з королем свідчить про поширення в українських землях принципів шляхетської демократії.

Створення та функціонування бібліотечної мережі на Переяславщині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Юрій Фігурний — 2023-06-30

У статті досліджується процес становлення і розвитку бібліотечної мережі Переяславщини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. у контексті асиміляторської політики, яку проводили російські імперіалісти щодо українців. Методологічною основою роботи є системний підхід, принципи критичного та структурно-системного підходу до джерельної бази. Застосовано історико-порівняльний, хронологічний та конкретно-історичний методи у їх сукупності, а також спеціальні методи джерелознавчого аналізу документів і матеріалів. Простежено зв’язок між просуванням «русского мира» в Україні на початку ХХІ ст. та асиміляторською політикою, яку системно проводили російські імперіалісти щодо українців на зламі ХІХ – ХХ ст. Встановлено наявність бібліотечної мережі на Переяславщині. Висвітлено діяльність повітового й губернського земств у напрямку організації бібліотек на селі. Окреслено особливості функціонування бібліотек, комплектування книжкового фонду, динаміку основних бібліотечних показників. З’ясовано суспільну та просвітницьку роль мережі книгозбірень та її вплив на культурно-освітній простір Переяславщини в ХІХ – на початку ХХ ст. Розкрито особливості заснування мережі сільських народних бібліотек й отримано відомості про їх діяльність. Виявлено, що мережа сільських бібліотек Переяславського повіту була нечисленною, бібліотеки розподілялися по території повіту нерівномірно, книжкові фонди переважно були мізерні, однотипні за складом і тематикою, поповнювалися епізодично, комплектувалися здебільшого російськомовною літературою, обмежувалися каталогом дозволеної для використання в народних бібліотеках літератури. Доведено, що бібліотеки Переяславщини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. прямо й опосередковано сприяли асиміляторській політиці, яку системно та цілеспрямовано проводили російські імперіалісти щодо українців з метою їх цілковитої асиміляції.

До питання про діяльність газети «Тавричанин» та біографію її видавця Данила Коломійцева

Антон Божук — 2023-06-30

Незважаючи на показову лібералізацію національно-культурного життя у Російській імперії після революції 1905 року, українське друковане слово не змогло набути належних прав у повному обсязі і піддавалося адміністративному тиску. Не в останню чергу це стало причиною того, що в історичних дослідженнях, присвячених етнічній пресі Кримського півострова першої чверті ХХ ст., спостерігається фактична відсутність інформації про регіональні україномовні друковані видання. Зокрема, на початку ХХ ст. у Севастополі відбулася спроба заснування часопису, статті в якому подавалися б українською та російською мовами, однак міністр внутрішніх справ Російської імперії відхилив відповідне клопотання. Єдиним кримським періодичним виданням 1900-х років, у тематичному відділі якого з різним успіхом подавалися дописи українською мовою, стала газета «Тавричанин», що виходила у 1905–1914 рр. Вказаний часопис позиціонував себе водночас як «громадський, економічний, літературний та політичний» або ж як «позапартійний прогресивний»; при цьому він не мав чіткого програмного спрямування і серед іншого публікував матеріали, що викликали обвинувачення у «шкідливому ставленні до уряду та чинного ладу». За час свого існування газета «Тавричанин» пережила декілька змін концепції, періодизації, а також назв (зокрема, в середині 1913 р. два числа були видані у Москві під назвою «Русь» і з підзаголовком «Колишній «Тавричанин», наприкінці 1917 р. одне число, ймовірно, у Санкт-Петербурзі, вийшло як «республіканський журнал-газета» під назвою «Гражданин России»), що можна пов’язати зі світоглядними, географічними та іншими змінами в житті засновника і редактора видання Данила Коломійцева. Презентоване дослідження є спробою комплексного опрацювання наявної інформації про газету «Тавричанин», а також біографічних даних Данила Коломійцева, який намагався увійти у публіцистику та літературу переважно за допомогою епатажу та сумнівних ініціатив. У розвідці використані відомості української преси вказаного періоду, архівні матеріали, а також біографічні дані, отримані від спадкоємців Данила Коломійцева.

Національний рух вояків-українців у сухопутних частинах Кримського півострова (1917 – поч. 1918 рр.) в українській історіографії

Сергій Губський — 2023-06-30

У статті висвітлюються питання становлення українського національного руху, відродження державницької традиції, організації національно-культурної і просвітницької праці серед вояків-українців сухопутних частин Кримського півострова у 1917 – на початку 1918 рр. в українській історіографії. Дослідження, присвячені цій проблематиці, можна розділити на твори і спогади сучасників та безпосередніх учасників тих подій і роботи сучасних українських істориків-науковців.
У них зазначається, що на початку 1917 р. в результаті обмежувальної та репресивної політики керівництва Російської імперії українського легального організованого життя практично не було: україномовні преса і освітні установи, українські політичні та громадські структури на той час були відсутні.
Констатовано, що падіння царського режиму під час Лютневої революції 1917 р. та скасування національних, релігійних та станових обмежень викликали хвилю ентузіазму у населення, створили організаційно-правові та психологічні передумови для розгортання національних рухів та здійснення національних революцій. Українці Криму не становили винятку – їхній національний рух у цьому регіоні почав набувати масовості і організованості. Однією зі складових частин цього руху стали військовики-українці сухопутних частин, що дислокувалися на півострові. Тому питання організації визвольного руху, національно-культурної і просвітницької праці серед вояків-українців, відродження серед них української державницької традиції завжди мали важливе значення в українській історіографії.
Проте, на думку автора, ця історична тематика і досі залишається маловивченою, значна частина архівних документів і матеріалів у кримських архівах поки що перебувають під російською окупацією. Тому подальші напрацювання українських істориків у цьому напрямку сприятимуть виробленню цілісної історичної картини процесів національно-державного відродження серед вояків-українців Криму у 1917–1918 рр. та слугуватимуть зміцненню національної свідомості серед широких верств сучасного українського суспільства.

Раціоналізація промислового виробництва в умовах непу

Віктор Коцур — 2023-06-30

Стаття присвячена детальному та обґрунтованому на основі статистичних та опублікованих архівних джерел аналізу проблеми раціоналізації промислового виробництва в умовах трестового госпрозрахунку в період впровадження нової економічної політики 1921–1929 рр. Розглянуто політику непу як безпрецедентний експеримент більшовицької влади, спрямований на подолання наслідків економічної кризи повоєнної розрухи. Зокрема, порушується тема, яка, попри численні праці заангажованого політичною ідеологією характеру, не знайшла належного висвітлення в історичній літературі. Акцент наукової розвідки зроблено на неупереджений ідеологічною складовою аналіз діяльності відділів раціоналізації виробництва та їхньої наукової складової із залученням на початковому етапі провідних фахівців науково-дослідної сфери, викладачів вузів, кваліфікованих спеціалістів дореволюційної школи.
Зазначено, що прагнення вищого партійного та господарського керівництва до поглинання діяльності всіх республіканських трестів та подальше переведення їх на загальносоюзне планування негативно відобразилися на діяльності організованих на початковому етапі непу відділів раціоналізації. Автори наголошують на тому, що більшовицькій владі в Україні вдалося шляхом втручань ВРНГ УСРР у діяльність трестів досягти бажаних результатів, а саме реорганізувати наради у партійно-виробничі конференції, роботою яких керували губкоми партії. Підкреслено, що окремі трести республіканського підпорядкування на початковому етапі своєї діяльності дистанціювалися від партійної складової у роботі своїх структурних підрозділів, зокрема відділів раціоналізації. Проте це було швидше винятком, ніж загальною практикою, коли профспілки посіли лідируючі позиції у розгляді питань виробничого характеру. Відзначено, що ідеологічний контроль більшовиків видозмінив прогресуючу на початковому етапі непу промисловість України у регресуючу складову всесоюзної машини.

Особливості функціонування державної мовної політики в Україні (кінець ХХ – початок ХХІ ст.)

Наталія Безсмертна — 2023-06-30

У статті проаналізовано особливості реалізації державної мовної політики в Україні в умовах відновлення української державності та набуття українською мовою державного статусу. Виявлено, що державна мовна політика була непослідовною і не завжди відповідала потребам часу. Так, дуже важливий мовний закон 1989 р., який був проривним у кінці 80-х років, у 90-х роках ХХ ст. вже застарів і потребував суттєвого доопрацювання, оскільки приймався за часів СРСР, а почав реально функціонувати в незалежній Україні. Зазначено, що українська влада була дуже толерантною щодо росії і тому намагалася не порушувати статус-кво і не обмежувала сферу вживання російської мови, яка продовжувала домінувати над українською у суспільстві, за винятком освіти і науки. Зазначено, що за каденції проукраїнського президента В. Ющенка питання повернення повноцінного функціонування української мови в усі сфери державного і суспільного життя відкладалося на майбутнє. З’ясовано, що за часів проросійського президента В. Януковича почався активний наступ на українську мову та повернення російській не лише де-факто, а і де-юре офіційного статусу в Україні. Яскравим прикладом цього стало прийняття і впровадження в життя закону «Про засади державної мовної політики» 2012 р. Показано, що лише з початком повномасштабної російсько-української війни українська мова почала поступово відновлювати свої позиції та обмежувати вплив російської на суспільне життя. Цей позитивний процес був підтверджений законом «Про забезпечення функціонування української мови як державної» 2019 р., який поступово впроваджується в усі сфери життєдіяльності українського суспільства та допомагає українській мові зайняти своє гідне місце в Українській державі. Доведено, що державна мовна політика має впроваджуватись у всі сфери суспільного життя на всій території України, особливо на Сході та Півдні, які в радянську добу та за часів незалежності України найбільше постраждали від зросійщення та асиміляції.

Універсальні мистецькі цінності та етнокультурні чинники музичної творчості Р. Глієра: історико-культурний аспект

Анатолій Павко — 2023-06-30

У статті на основі творчого, коректного у джерелознавчому та пізнавальному сенсах використання історичних джерел, документальних матеріалів, безпосередньо чи опосередковано пов’язаних з мистецькою спадщиною відомого вітчизняного композитора Р. Глієра, оригінальних ретроспективних та сучасних наукових досліджень, енциклопедичних видань здійснено спробу під кутом системного та комплексного підходів розкрити особливості та основні складові музичного стилю уславленого композитора, виокремити та зробити аналіз пріоритетних етнокультурних чинників його музичної творчості. Дослідження біографічних сюжетів і творчого шляху Р. Глієра розглядається як важливий методологічний та світоглядний орієнтир у вивченні музичної творчості композитора. Саме прискіпливий неупереджений аналіз цих аспектів допомагає з’ясувати передумови і джерела формування музичної культури Р. Глієра, його культурно-мистецьких поглядів. Чільне місце у музичній спадщині відомого композитора займає, зокрема, використання фольклорного побуту, народних пісень, танцювальних мелодій українців. У таких його високохудожніх симфонічних картинах, як, наприклад, «Запорожці», переконливо розкрито національні детермінанти та чинники мистецьких творів, глибоке відчуття композитором неповторності українського народного мелосу.
В сучасних умовах значно актуалізуються питання, присвячені вивченню особливостей мистецької спадщини музичного стилю Рейнгольда Моріцевича Глієра (1875–1956) щодо його унікальних етнонаціональних складових. Дослідження цієї проблематики має важливе значення для поглиблення професійних якостей сучасних митців у царині музичної культури, забезпечення спадкоємності історико-культурних традицій різних поколінь українців, виявлення тенденцій та ознак соціокультурної ідентифікації творчої особистості.

Тенденції українознавчих досліджень ХVI Міжнародного конкурсу з українознавства для учнів 8–11 класів закладів загальної середньої освіти

Олена Газізова — 2023-06-30

У статті досліджується проблематика й структура українознавчих досліджень учасників ХVI Міжнародного конкурсу з українознавства для учнів 8–11 класів закладів загальної середньої освіти. Акцентується увага на дослідницьких роботах школярів, у яких відобразилася комплексність українознавчих студій, що є підсумком наполегливої та творчої і пошукової діяльності як авторів, так і наукових керівників. Наукові розвідки характеризуються різноманітним тематичним наповненням, що пов’язане з вивченням історії України, культури певного регіону, де мешкають автори, а також ґрунтовним аналізом творчості відомих українських письменників та митців. Заслуговують на увагу чимало робіт, які присвячені проблематиці функціонування і наповнення інформаційно-культурного простору українським контентом, що зумовлює збереження й примноження українських традицій та звичаїв. Актуальними є дослідження про особливості формування української ідентичності в контексті сучасних інформаційних і глобалізаційних процесів, враховуючи виклики сьогодення.
Наголошено на актуальній проблемі сьогодення – темі війни і миру, адже конкурсанти у своїх роботах описують діяльність людей, які згуртовують українську націю під час війни, показують свій героїзм на полі бою, захищаючи рідну землю, а це піднімає дух патріотизму і є прикладом мужності та героїзму.
Різноманітність науково-дослідних конкурсних робіт з різних напрямів українознавчої тематики свідчить про потужний інтерес молодого покоління українців до вивчення історичних фактів і військових подій під час російського вторгнення в Україну, мужньої боротьби українських захисників і захисниць, роботи волонтерів, вшанування пам’яті українських героїв, а також до наукових пошуків щодо розвитку української культури та формування національної ідентичності.

Сучасні цивілізаційні трансформації в умовах інформаційно-культурної глобалізації

Артем Колюбаєв — 2023-06-30

Культурологічні проблеми сучасного етапу глобалізації можна віднести до тих питань, які нині перебувають у колі пильної уваги багатьох представників як української, так і зарубіжної наукової спільноти. Але, незважаючи на науково-теоретичне та практичне обґрунтування глобалізації як геополітичного та загальноекономічного процесу, більшість дослідників констатує, що на сьогодні в культурі вплив глобалізації проявився чи не найбільш масштабно. Тому глобалізація як надто складний і неоднозначний феномен і спонукає сучасних вчених, з одного боку, до урізноманітнення визначень та інтеграції методологічних підходів у дослідженні глобалізаційних процесів, а з другого – екстраполює ці дослідження в різні сфери суспільного життя, зокрема культурну. З 90-х років XX століття розпочався принципово новий період інформаційної глобалізації, для якого характерні особливі ознаки. Водночас інформатизація, будучи важливим чинником глобалізації, має для культури суперечливі ознаки та наслідки, що призводять до цивілізаційних антиномій.
Проаналізовано феномен інформаційно-культурної глобалізації, ознаки, позитивні та негативні наслідки впровадження інформаційних технологій.
Зазначено, що завдяки науково-технічному прогресу, який зумовив інтенсивний та відкритий інформаційний обмін, глобалізація посилила процес взаємодії різних культур. Сучасні електронні засоби зв’язку, можливість дистанційної освіти і масової інформації зробили можливим обмін культурними зразками в найширших масштабах і з величезною швидкістю. В індустріально розвинених країнах ці процеси стали доступні багатьом громадянам. Люди в різних кінцях світу дедалі більше усвідомлюють, що вони живуть в єдиному мультикультурному світі, що вимагає не лише переоцінки теоретичних поглядів на глобалізацію, а й необхідність окреслення меж для вирішення практичних проблем трансформації, які постають перед культурами в умовах глобалізації, зокрема українською.

Тотемізм і його роль у формуванні українського етносу

Олена Клименко — 2023-06-30

У статті здійснюється аналіз однієї з найдавніших форм міфотворчої та культуротворчої практики людини – тотемізму, його виявів у давньоукраїнській міфології та ролі в генезисі українського етносу. Незважаючи на величезну кількість досліджень феномену тотемізму у вітчизняній і зарубіжній літературі, ще й дотепер залишається нерозкритою ціла низка проблем, пов’язаних з роллю тотемізму в спробах постановки й вирішення людиною метафізичних проблем свого буття, хоч на описовому рівні це зафіксовано в міфах багатьох спільнот на етапі родоплемінного устрою. Дослідження такого роду проблем у текстах давньоукраїнської міфології (замовлянь, демонологічних оповідок, обрядодій, казок) надає нам ключ до розуміння історії становлення світоглядних основ національного буття українців – проблеми, яка гостро актуалізувалась в часи нинішньої російсько-української війни. Також, на відміну від загальновідомих підходів до розгляду тотемізму, в статті питання визначення тотемізму, причин його виникнення, фаз розвитку розглядаються з боку їх взаємозв’язку з історичними формами самосвідомості людини. Докладно аналізується образ дерева-тотема в українській міфології – дерево як центр первісної моделі світобудови, природно-надприродний предмет, здатний захистити людину від підступів злих сил, як предметне втілення бога чи божества, межа і зв’язок між реальним і уявним світами. Через аналіз амбівалентного образу бика-тотема висловлюється припущення про формування українського етносу з племен, які мали різні, можливо, й антагоністичні, світоглядні налаштування.
У статті запропонована гіпотеза про фази розвитку колективної самосвідомості давніх предків українців у межах тотемного світогляду. Подається припущення, що через тотемні образи людина архаїчних фаз суспільного розвитку – в тому числі й предки українців – вперше здійснює спроби духовного прориву за межі існуючої даності відділити себе як окреме онтологічне утворення від предметів навколишнього світу.

Відзначення в НДІУ першої річниці звільнення Ірпеня від російських агресорів

Юрій Фігурний — 2023-06-30

Відзначення в НДІУ першої річниці звільнення Ірпеня від російських агресорів

Презентація в НДІУ Закону України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності»

Юрій Фігурний — 2023-06-30

Презентація в НДІУ Закону України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності»

Презентація виставки традиційного українського одягу різних регіонів України «Народжені в сорочці»

Юрій Фігурний — 2023-06-30

Презентація виставки традиційного українського одягу різних регіонів України «Народжені в сорочці»

Свято українського народного гумору

Юрій Фігурний — 2023-06-30

Свято українського народного гумору

Відзначення в НДІУ Дня охорони праці в Україні

Юрій Фігурний — 2023-06-30

Відзначення в НДІУ Дня охорони праці в Україні

Міжнародна діяльність Науково-дослідного інституту українознавства: Нідерланди

Юрій Фігурний — 2023-06-30

Міжнародна діяльність Науково-дослідного інституту українознавства: Нідерланди

Відзначення в НДІУ 162-ї річниці перепоховання Тараса Шевченка в Україні

Юрій Фігурний — 2023-06-30

Проблеми ідентичності культурної спадщини України в умовах російсько-української війни та у повоєнний період

Юрій Фігурний — 2023-06-30

Проблеми ідентичності культурної спадщини України в умовах російсько-української війни та у повоєнний період

Українознавство об’єднує українців

Олена Газізова — 2023-06-30

Участь вчених-українознавців у роботі наукового заходу «Етнокультурні феномени Гуцульщини: етнопсихологічний та етнокультурний коди українців»