Українознавство

Українознавчі дослідження у протидії рашизму

Олег Калакура — 2025-03-15

Рецензія на колективну монографію «Українознавство у впровадженні національно-патріотичного виховання в освітній та гуманітарний простір України в умовах російсько-української війни». Київ, 2024. 262 с.

Феномен України й українства у викликах сьогодення

Юрій Фігурний — 2025-03-15

Рецензія на навчальний посібник В. С. Крисаченка «Українознавство: гуманітарні виміри». Київ, 2025. 504 с.

Круглий стіл до дня Соборності України «Національні спільноти України – історичні події та сучасність у загальнодержавному контексті»

Юрій Фігурний — 2025-03-15

Оцінка актуальності та перспективності наукових трендів в галузі українознавства в 2025 році

Роман Додонов — 2025-03-15

Актуальність. Сучасний стан українознавства за інерцією, що залишилася з довоєнного часу, орієнтований на створення і розповсюдження знань про Україну та українство переважно серед громадян України. Водночас після Революції Гідності, анексії Криму, окупації Донбасу та особливо після повномасштабного вторгнення рф в Україну 24 лютого 2022 року геополітична ситуація значно змінилася. Героїчний опір українців набагато сильнішому супротивнику, утворення коаліції західних держав з допомоги Україні, прийняття країнами світу, насамперед Євросоюзу, декількох мільйонів українських біженців – все це сприяло підвищенню інтересу до України, про яку ще десять років тому мало хто знав. У цьому контексті актуалізується проблема переорієнтації українознавства з внутрішнього на зовнішнього споживача знань. Ця проблема вирішується, з одного боку, активізацією провідних зарубіжних наукових центрів Ukrainian Studies, а з другого – необхідністю переформатування українознавчих досліджень в самій Україні. Якщо раніше українознавство було формою саморефлексії національного буття України та українства і головним бенефіціаром виступала Українська держава, визначаючи, зокрема, гуманітарні пріоритети розвитку нації, то тепер галузь Ukrainian Studies цікава насамперед для зарубіжних аналітичних центрів, які прагнуть отримувати об’єктивну інформацію про Україну і за допомогою грантових механізмів перетворили українознавство в інструмент збору такої інформації.

Метою статті є визначення перспективності основних наукових трендів світових центрів у галузі Ukrainian Studies.

Висновки. Проведений в січні 2025 року моніторинг основних центрів Ukrainian Studies дає можливість зробити висновок про суттєве розширення тематики наукових досліджень в цій галузі. До війни основними науковими трендами вважалися «культура», «мова», «історія». Сьогодні актуальними і перспективними для розробки є міждисциплінарні дослідження, пов’язані з російсько-українською війною, внутрішньою та зовнішньою політикою України, ходом реформ, розвитком громадянського суспільства та самоврядування, захистом прав людини, порівняльним літературознавством, збереженням національної історико-культурної спадщини, станом українських мігрантів у Європі та інших країнах світу, викриттям імперських фальсифікацій української історії, культурною деокупацією тимчасово захоплених росією територій Півдня і Сходу України тощо. Передбачається, що саме в цих напрямках, тобто провідних світових трендів у галузі Ukrainian Studies, і буде рухатися науковий пошук НДІ українознавства КНУ імені Тараса Шевченка у найближчому майбутньому.

Тенденції розвитку українознавчих центрів в США і Канаді та майбутні обрії їх діяльності

Ірина Краснодемська — 2025-03-15

Актуальність дослідження. Сучасний розвиток українознавства залишається значною мірою зосередженим на вивченні та популяризації знань про Україну та українську ідентичність у самій країні, хоча частково продовжує спиратися на інерцію довоєнних досягнень. Проте після Революції Гідності, анексії Криму, війни на Донбасі, а особливо внаслідок повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року, геополітичні обставини зазнали кардинальних змін. Мужній опір українського народу, солідарність західних країн у підтримці України, масштабний прийом біженців у багатьох країнах світу пробудили значний світовий інтерес до України. Протягом останніх десятиліть українознавство часто губилося в тіні славістики чи східноєвропейських студій, де домінували російські студії. Проте зараз Україна все більше уваги приділяє розвитку українознавства за кордоном, розглядаючи його як потужний інструмент культурної дипломатії та зовнішньополітичного впливу. Поширення знань про Україну та консолідація міжнародної спільноти навколо цієї теми стали ключовими пріоритетами.

Метою статті є аналіз діяльності найбільших наукових центрів США та Канади в галузі українознавства, визначення тенденцій розвитку та найбільш актуальних тем, перспективних напрямків майбутнього українознавства в цих країнах.

Висновки. Українознавчі центри США та Канади нині співпрацюють з іншими інституціями в Україні та світі, що сприяє розвитку українознавства, його інтеграції у світове академічне середовище, глибшому розумінню України та поширенню знань про неї на міжнародному рівні, що є особливо важливим у контексті російсько-української війни та сучасних геополітичних викликів.

Проаналізувавши тематику наукових досліджень основних україністичних центрів у цих країнах за останні роки, ми дійшли висновку, що пріоритетними напрямами українознавства в цих країнах на сьогодні є: Голодомор в Україні 1923-1933 рр.; проблеми сучасної України, зокрема її внутрішньо переміщеного населення; усна історія сучасної російсько-української війни; проблеми реінтеграції тимчасово окупованих українських територій; майбутня відбудова України; Екологічні злочини Росії під час нинішньої війни; імперський досвід України XVII–XX ст.; причини та наслідки Євромайдану та Революції Гідності 2013-2014 рр.; мовознавство, літературознавство, церковно-релігієзнавство тощо. На перспективу науковцям необхідно підготувати оригінальні наукові дослідження із зазначених проблем українознавства.

Сучасний стан українознавчих досліджень у Великій Британії

Любов Отрошко — 2025-03-15

Актуальність. В умовах підвищеного інтересу до України та українців у зв’язку із російсько-українською війною виникла потреба проаналізувати сучасний стан та перспективні напрями українознавчих досліджень, які проводяться українознавчими центрами у Великій Британії.

Мета – визначити перспективні напрями досліджень в галузі українознавства шляхом моніторингу українознавчих наукових студій у Великій Британії.

Висновки. Виокремлено основні дослідницькі тренди українських студій у найвідоміших науково-освітніх установах Великої Британії. Проведено оцінку перспективності основних напрямів міждисциплінарних досліджень в галузі українознавства в Україні та Великій Британії. За результатами моніторингу сучасного стану українознавчих досліджень можна зробити висновок, що у цій країні наявне досить потужне громадське та науково-освітнє співтовариство, предметом наукових досліджень якого є всебічне вивчення України, її історії, мови, культури, традицій та впливу російсько-української війни на українців. Проте ці осередки діють переважно на філологічних, мовознавчих, історичних, слов’янознавчих, перекладознавчих, політологічних факультетах, кафедрах тощо. Поки що самостійних українських дослідницьких осередків мало, вони тримаються на особистій ініціативі науковців. Причиною є недостатня увага з боку Української держави до цього питання. Співпрацю з українськими осередками у Великій Британії слід розвивати заради ефективної інтеграції українських вчених до світового наукового товариства.

Моніторинг наукових центрів Ukrainian Studies в німецькомовних країнах Європи

Юрій Фігурний — 2025-03-15

Актуальність. Важливість і перспективність науково-дослідницьких напрямків у галузі українознавства шляхом моніторингу основних наукових тенденцій світових центрів українознавства у ФРН, Швейцарії та Австрії набувають особливого значення в умовах глобалізації та розвитку міжнародних відносин. Вивчення діяльності українознавчих осередків за межами Української держави сприяє глибшому розумінню не лише історії та культури України, а й її сучасного політичного, економічного, соціального та етнокультурного розвитку в контексті російсько-української війни.

Мета – провести контент-аналіз науково-дослідницьких напрямків у галузі українознавства шляхом моніторингу основних наукових напрямів українознавства у ФРН, Швейцарії та Австрії.

Висновки. Охарактеризовано стан досліджуваних питань; показано, що з відновленням Української держави та протягом 1991-2013 рр. у роботі багатьох науково-освітніх центрів Німеччини, Швейцарії, Австрії з’явився інтерес до українознавчої проблематики та актуалізація не спорадичних, а більш-менш постійних досліджень з історії, мови, літератури, культури України; встановлено, що з початком російсько-української війни (20.02.2014 р.) зростає інтерес до українознавства, а з повномасштабним вторгненням російських військ (24.02.2022 р.) українознавча проблематика в діяльності багатьох науково-освітніх центрів Німеччини, Швейцарії, Австрії актуалізувалась і вийшла на новий рівень; виявлено, що без системної фінансової, політичної та всебічної підтримки з боку державних органів Німеччини, Швейцарії та Австрії українознавчі центри не зможуть успішно розвиватися; виявлено, що всебічна підтримка українознавства є дуже важливою як для політиків Німеччини, Швейцарії та Австрії, так і для їхніх громадян, оскільки допоможе зрозуміти шляхи та напрямки співпраці з Україною, українцями, українською владою та українськими біженцями в цих європейських країнах, допоможе одним українцям повернутися на батьківщину, іншим долучитися до створення осередків української діаспори в Європі, суттєво зміцнити економічний, людський, генетичний та інтелектуальний потенціал цих країн. демократичні держави.

Стан і перспективи розвитку українознавчої думки у ФРН

Катерина Настояща — 2025-03-15

Актуальність. Героїчна боротьба українців проти російського загарбника стимулювала інтерес світової наукової громади до українознавства як науки, яка інтегрувала досягнення різних гуманітарних дисциплін у дослідження українства як етнокультурної спільноти. Німеччина історично стала однією із перших європейських країн, де позиції української діаспори були сильними з самого початку ХХ ст., а українознавча думка розвивалася досить стрімко й самобутньо. Тому виникає потреба у ґрунтовному аналітичному дослідженні того, яким є сучасний стан розвитку українознавчих досліджень у німецькому культурному просторі та яким може бути їхній подальший розвиток. Студіювання цих питань окреслює подальші перспективи українсько-німецької співпраці у дослідженні вагомих українознавчих проблем, які дотичні і до актуальних питань гуманітарних наук на світовому рівні.

Мета статті – розглянути основні тенденції українознавчої освітньої й наукової діяльності в Берліні та федеральних землях Німеччини (Баварія, Мекленбург- Передня Померанія, Саксонія, Саксонія-Ангальт, Нижня Саксонія, Північний Рейн-Вестфалія, Гессен, Бранденбург), визначити перспективи розвитку можливого партнерства українських та німецьких учених в українознавчих дослідженнях.

Висновки. Академічний пейзаж українознавчої Німеччини на сьогодні є досить динамічним. Більшість науковців мають конкретні спеціалізації в українознавстві (наприклад, ранній модерн, XX cт., націоналізм, національні меншини України, українська мова і література, культура тощо). Уряд і громадські організації ФРН підтримують численні українознавчі дослідження, які допомагають осмислювати шляхи й напрямки співпраці з Україною, українцями, українською владою та українськими біженцями у Німеччині й ЄС.

Стан розвитку сучасної українознавчої думки в Німеччині відкриває широкі перспективи для ведення міжнародних, міжкультурних та інтермедіальних науково-дослідних тем, написання колективних монографій та інших наукових праць, присвячених українській діаспорі й не лише. Напрацювання німецьких дослідників на сьогодні дають можливість проводити тематичні наукові та науково-практичні конференції з актуальних питань українознавства, культурно-освітні заходи, круглі столи, воркшопи тощо.

Підтримка українознавчих студій сприятиме зміцненню українсько-німецького наукового й освітнього партнерства через взаємозбагачення двох європейських культур, тісно пов’язаних історично й ментально.

Американський трансценденталізм і ідея природи: філософські виміри в українському контексті

Сергій Руденко — 2025-03-15

Актуальність. З огляду на те, що останніми роками в українському інтелектуальному просторі спостерігається особливий інтерес до американського трансценденталізму, існує потреба і в розгляді центрального для трансценденталізму поняття природи, яке для трансценденталістів набуває значення етичного індикатора, онтологічної категорії, антропологічної сутності та соціально-політичного компонента. Американський трансценденталізм як філософсько-літературний рух XIX ст. відіграв важливу роль у формуванні сучасного філософського розуміння природи, її взаємозв’язків із людиною та суспільством. На сьогодні, коли Сполучені Штати Америки мають вагомий вплив на життя світу, особливо на політику, економіку, культуру, філософію тощо, подібний вплив вимагає від дослідників звертатися до витоків національної свідомості з метою встановлення сутнісних рис світоглядних орієнтирів. Інакше кажучи, звернення до історії американської філософії сприяє кращому міжкультурному діалогу сучасності.

Метою статті є аналіз концепції природи в американському трансценденталізмі на прикладі творів Р. В. Емерсона, Г. Д. Торо, В. Вітмена, а також осмислення її значення в українському інтелектуальному контексті.

Висновки. Поняття природи у творчості американських трансценденталістів мало ширше значення, ніж зовнішній світ, не перетворений людиною. Природа розумілась як сутність та рушійна сила світу, де і людина, і культура, і суспільство підпорядковані її законам. Тому ключ до покращення людського життя полягав у гармонізації взаємодії людини та природи. Питання формування національного ідентитету, пошуку власного наукового шляху, взаємин індивіда і влади, людини та природи у першому столітті незалежності США можуть бути корисними і для українського досвіду. Твори мислителів нещодавно було перекладено українською мовою, також змінюється й їхнє трактування як в українській історії філософії, так і в літературознавстві. Необхідність перегляду інтерпретацій їхньої творчості на противагу радянським тлумаченням є нагальним питанням, що стимулює науковий інтерес до американського трансценденталізму.

Духовний світ українців в контексті новелістики Марка Черемшини: філософсько-культурологічний вимір

Мария Новосад — 2025-03-15

Актуальність. Події українського сьогодення засвідчують, що в умовах війни питання духовно-культурної спадщини також є предметом зазіхань окупанта. Саме в сучасних реаліях науковці мають чітко ідентифікувати, декларувати й відстоювати українську культуру та її носіїв; піднести на достойний науковий рівень кожного, хто має відношення до представлення скарбниці духовності, культури, ментальності етнічних груп, субетносів зокрема й українців загалом.

Важливо здійснювати багатоаспектний вимір духовності українців, вивчати дослідження не лише в галузі літературознавства, мистецтвознавства, а передусім через призму філософії, культури, релігієзнавства.

Очевидно, що культурна політика держави має сприяти розвитку глибоких та цілісних знань про етнічні, релігійні й інші групи, котрі загалом складають українське суспільство. Відомо, що прищеплювати ці знання й шанобливе ставлення починають в родині з дитинства, а далі до цього процесу приєднуються школа, гуманітарні та інші вищі навчальні заклади, котрі, говорячи про специфіку української філософії, звертаються до традицій, яскраво описаних в літературі українських письменників.

Дослідження присвячене філософсько-культурологічному аналізу творчості Марка Черемшини, виокремленню важливих смисложиттєвих тем у його літературних творах.

Мета – представити самобутність духовного світу українців (на прикладі етнографічної групи гуцулів) через діалекти, мову, культуру, християнську філософію, спосіб і обставини життя в контексті новелістики Марка Черемшини.

Висновки. Визначено важливі філософські теми для роздумів у творчості Марка Черемшини: антропоцентрична тематика, місце страждання та співчуття в житті людини (що перегукується із переживаннями українців на сучасному етапі). Автор звертає увагу на осмислення людьми теми приреченості й покірності. Особливе місце в творчості письменника займають любов до природи, проблема справедливості, екзистенційна тематика, українська ідентичність, культурна самобутність українців.

У проаналізованих новелах («Основини», «Карби», «Раз мати родила», «Святий Николай у гарті») окремі сюжети розповідають про звичаї і традиції гуцулів. Людина у Марка Черемшини наповнена любов’ю до життя, енергійністю, а отже, духовністю у своїй найглибшій сутності.

Селяни у творчості письменника виявляють свою духовність через дотримання автентичних звичаїв і традицій краю. З творів Марка Черемшини читачі вчергове отримують підтвердження, що українці (на прикладі гуцулів) жили в гармонії з природою. Духовність гуцульського селянина єдналася з вірою у Бога, надією на краще життя. Розкриваючи окремі деталі побуту, повсякденного життя, щоденних міркувань, переживань, автор був переконаний у тому, що гуцульське селянство яскраво представляє самобутність українських етносів, а отже – унікальність української культури.

Героїзм українських воїнів в умовах сучасної російської агресії проти України як чинник формування патріотичної свідомості молоді (Аналітична записка для МОН України)

Ірина Краснодемська — 2025-03-15

Глобальне та національне в сучасній вищій освіті: філософсько-культурологічні аспекти формування ідентичності

Інна Кузнєцова — 2025-03-15

Актуальність. Діалектика глобального та національного в сучасній вищій освіті є однією з ключових проблем сучасного гуманітарного дискурсу. Глобалізація, що формує універсальні стандарти й тенденції, часто вступає в конфлікт із прагненням зберегти локальні культурні ідентичності. Саме цей конфлікт свого часу став перешкодою на шляху прийняття Конституції Європейського Союзу, оскільки національні інтереси окремих держав виявилися несумісними із баченням спільного європейського майбутнього. Ця розбіжність відобразилась і на сфері освіти. За умов глобалізації, яка генерує суспільство споживання через стандартизацію цінностей без урахування потреб та особливостей окремих суспільств, національні освітні системи стикаються з викликами щодо збереження локальної ідентичності. Незахищеність національних цінностей дестабілізує суспільні відносини, зокрема систему морально-етичних цінностей, які в будь-якому історичному періоді є основою для становлення і розвитку суспільства. Для людини ліберального суспільства гуманітарною і соціальною цінністю є свобода слова не лише сама по собі, але й як складова совісті та гарант усіх інших свобод і прав людини.

Мета статті полягає в аналізі діалектики глобального і національного в сучасній вищій освіті та у виявленні її впливу на формування національної ідентичності в умовах глобалізації.

Висновки. Освітні системи сучасності мають бути простором діалогу, де локальні традиції переосмислюються у взаємодії із глобальними стандартами. Університети можуть і повинні стати платформами для цього діалогу, сприяючи інтеграції національної ідентичності у глобальну спільноту без втрати самобутності. Приклади реформування освіти у постколоніальних країнах, сучасних європейських державах та в Україні демонструють, що баланс між глобальним і національним є досяжним, якщо процес реформування враховує як потребу збереження локального контексту, так й інтеграцію у глобальний світ. Отже, освіта стає не лише простором транслювання знань, але й формування ідентичності, коли взаємодія глобального і національного продукує нові можливості. Герменевтичний підхід, заснований на діалозі та взаєморозумінні, пропонує перспективну модель для подолання конфліктів і створення нового освітнього порядку, що відповідає викликам сучасності.

Промоція національної ідентичності та українознавчих наративів серед учнівської молоді в час російсько-української війни

Юліана Шинкарик — 2025-03-15

Актуальність. В умовах російсько-української війни вагомого значення набуло саме національно-патріотичне виховання, складовою якого є військово-патріотичне виховання, що спрямоване на формування у зростаючого покоління бажання захищати свою Батьківщину; підняття рівня української національної ідентичності; зміцнення мовної стійкості учнів; посилення тотальної українізації учнівської молоді, яка проживає в Україні та за її межами, а також на тимчасово окупованих територіях України.

Мета дослідження – аналіз творчих робіт ІІ Міжнародного щорічного літературно-мистецького конкурсу есе серед учнів 1–4, 5–8 та 9–11 класів, в яких розкрито проблематику на актуальні теми: «Воїн ЗСУ. Хто він?», «Образ сучасного українського воїна».

Висновки. Досліджено українську законодавчу нормативно-правову базу, що стала підґрунтям для проведення Конкурсу, його джерельну базу. Здійснено аналіз кількісних і якісних показників конкурсних есеїв на теми: «Воїн ЗСУ. Хто він?», «Образ сучасного українського воїна». Показано, що конкурсанти у своїх творчих роботах розмірковують над образами сучасних захисників та захисниць України, справжніх борців за незалежність Української держави. З’ясовано, що змістове наповнення конкурсних есеїв сприяє посиленню української національної ідентичності та патріотичної свідомості громадян України, особливо підростаючого покоління. Наголошено, що, аналізуючи і висвітлюючи образи воїнів ЗСУ, героїв України, учні демонструють шанобливе ставлення до них та їх значущість для зростаючого покоління. Визначено, що для підняття рівня української національної ідентичності є важливим повернути у навчальний процес початкової, середньої та вищої освіти як інваріативну складову українознавство, що посприяє якісному національно-патріотичному вихованню молоді та утвердженню української національної ідентичності.

Ціннісно-смислові аспекти розвитку громадянської компетентності здобувачів вищої освіти: соціально-філософський аналіз

Анна Набокова — 2025-03-15

Актуальність дослідження. Важливим напрямком аксіологічного супроводу розвитку громадянської компетентності здобувачів вищої освіти України на сучасному етапі є розробка навчальних програм, що включають філософсько-етичні аспекти війни, а також створення інноваційних методик навчання, спрямованих на розвиток миротворчих навичок і стратегій, що сприяють згуртованості української спільноти. Обґрунтовано принципи та засоби ефективного наукового супроводу процесу розвитку громадянської компетентності здобувачів вищої освіти аксіологічною галуззю філософської освіти в Україні.

Мета статті – розглянути системні компоненти та концептуалізацію аксіологічної детермінанти як науково-прикладного навчально-педагогічного засобу підтримки розвитку громадянської компетентності здобувачів вищої освіти.

Висновки. Сучасні виклики спонукають до посилення науково-методичного обґрунтування аксіологічних детермінант та соціально-філософського забезпечення процесу формування громадянської компетентності студентів вищої освіти відповідно до вимог сьогодення. Філософський аналіз принципів і засад розвитку громадянської компетентності здобувачів вищої освіти дає змогу відстежити тенденції та динамічні процеси розвитку громадянської освіти в українському суспільстві, правильно структурувати освітні підходи в тісній координації з сучасними тенденціями та запитами суспільного життя країни. Тому визначення аксіологічних детермінант процесу та обґрунтування ефективних шляхів участі гуманітарного корпусу наук у розвитку громадянської компетентності студентів у навчально-виховному процесі сучасної вищої школи України є актуальним завданням соціальної філософії. Оскільки зв’язок формування громадянської компетентності здобувачів вищої освіти із соціальними практиками розглядається як надзвичайно складне й багатофакторне динамічне утворення, що функціонує завдяки взаємодії соціальних, психологічних і психофізіологічних регуляторів і виступає в системі цієї взаємодії активним провідником і агентом певної системи цінностей і соціальних потреб, науково доцільним є обґрунтування аксіологічно-цілісного підходу, у якому ціннісне спрямування підтримки розвитку громадянської компетентності здобувачів вищої освіти представлено найбільш повно.

Українські громади в країнах Європейського Союзу як індикатор актуальних тенденцій міграційних процесів

Андрій Бузаров — 2025-03-15

Актуальність. Одним із наслідків повномасштабного вторгнення рф в Україну стала масова міграція українців як всередині країни, так і за її межі. Так, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців зафіксувало щонайменше 5 мільйонів біженців з України у країнах Європи. Станом на 31 січня 2023 р. УВКБ ООН реєструє вже 8046560 біженців з України по всій Європі. Це становить близько 19% населення України (за оцінкою Євростату на 2021 р.). Для отримання тимчасового захисту в Європі зареєструвалися 4823326 біженців. З геополітичної точки зору війна росії проти України, а також протистояння рф із Заходом загалом мають усі ознаки довгострокової міжнародної міграційної кризи. Можна погодитись, що «масовий результат українських біженців не випадковість – це частина плану Путіна щодо дестабілізації Європи». У зв’язку з цим актуальним стає вивчення проблем, пов’язаних з новими українськими громадами в країнах Європейського Союзу, адаптацією та інтеграцією величезної кількості громадян України, які приїхали до ЄС і з огляду на війну можуть залишитися там на тривалий термін.

Мета. Проаналізувати інституційні аспекти процесів міграції, зумовленої агресією рф проти України, в особливому аспекті – з погляду досвіду адаптації українців у складі різних громад, а також організацій та центрів, які були створені українцями та їхніми колегами з європейських країн для прискорення процесу допомоги й адаптації у новому соціальному середовищі.

Висновки. На відміну від наслідків першої агресії рф проти України у 2014–2015 роках, коли більшість вимушених переселенців з Донецької та Луганської областей, а також Криму перемістилися на постійне проживання всередині України, друга її стадія у лютому 2022 р. спричинила вимушену міграцію українців за межі України. Внаслідок чого країни ЄС зіткнулися із безпрецедентним міграційним викликом, який перевершив масштаби аналогічної кризи у 2015–2017 роках, спричиненої війною в Сирії. В європейській спільноті міграційна криза, яка виникла через великий приплив переселенців з України, спровокувала в інформаційному, експертному та політичному просторах дискусію щодо уніфікації та модернізації національних міграційних систем держав, що входять до ЄС. При цьому кількість як зафіксованих біженців, так і зареєстрованих для тимчасового захисту продовжує зростати, що вказує на можливе кінцеве збільшення людей, які виїхали з України через війну. Багато в чому саме політична воля у таких безпрецедентних ситуаціях відіграє основну роль при формуванні базису для подальших кроків.

Новгородський і Володимирський періоди діяльності князя Романа Мстиславовича у наукових дослідженнях Олександра Головка

Тарас Чугуй — 2025-03-15

Актуальність зумовлена тим, що на сучасному етапі в історіографії відсутнє ґрунтовне дослідження внеску О. Головка у вивчення новгородського і володимирського періодів правління Романа Мстиславовича. Дослідження діяльності князя Романа у роботах вченого є складовою частиною розробки теми про роль династії Романовичів у процесах державотворення України. Особистості князя Романа приділено належну увагу в контексті розвитку русько-польських відносин другої половини ХІІ – початку ХІІІ ст. Дослідник розробив нову концепцію історії України середньовічної доби, висвітливши процес розвитку перших державних утворень на території Волині й Прикарпаття, еволюцію цих регіонів у складі Давньої Русі та формування земель-князівств в удільну добу.

Метою статті є розгляд на основі джерельної бази і літератури наукових досягнень О. Головка щодо відновлення новгородського і володимирського періодів діяльності Романа Мстиславовича.

Висновки. О. Головко присвятив вивченню новгородського і володимирського періодів діяльності Романа Мстиславовича багато уваги, ставши одним із провідних дослідників цього питання. Характерною ознакою наукових праць вченого є те, що вони написані на основі опрацювання великого масиву джерел і літератури. Вірні висновки він зробив щодо причин переходу князя до Володимира, трансформації політичних впливів на Волинській землі упродовж 70–80-х років ХІІ ст., висвітлення у джерелах походу Казимира ІІ Справедливого на Берестя в 1181–1182 рр., політичних відносин Володимира і Галича з Польщею, Угорщиною й Священною Римською імперією в 1188–1189 рр., наслідків бою на р. Мозгава 1195 р. Дослідження життєвого шляху князя Романа, здійснені О. Головком, є важливими для подальшої розробки наукової теми про роль династії Романовичів у процесах історії державотворення України.

Українські невільники у Криму в другій половині XVI ст.

Віктор Тимченко — 2025-03-15

Актуальність. У зв’язку з анексією Криму Росією в науковій та публіцистичній літературі поширюється думка про історичну непричетність до Криму, цілковиту відсутність в Кримському ханстві слов’янського населення, яке з’являється лише після приєднання Криму до Російської імперії Катериною ІІ. Втім знайомство з джерелами, написаними середньовічною турецькою та арабською мовами, дає можливість розвінчати подібні стереотипи. Український елемент в Криму під владою Османської імперії та Кримського ханства був помітною демографічною складовою. Деякі науковці, зокрема Я. Дашкевич (на підставі польських джерел), стверджують, що чисельність українців у Криму поступалася тільки кримським татарам.

Мета роботи – не тільки зафіксувати присутність та порахувати українських невільників, а й визначити сімейний стан, професійну належність, по можливості – розташування господарства, особу господаря та ін.

Висновки. Османські джерела, у першу чергу кадіаскерські дефтери, є повноцінним і дуже інформативним джерелом для вивчення не тільки історії та культури Криму, але й українознавства загалом. Наведений матеріал підтверджує дані Я. Дашкевича про те, що українці займали друге місце після татар серед мешканців Криму у XVII ст. Спростовано твердження турецького історика Ю. Озтюрка, що козак – це визначення невільника будь-якої національності, не обов’язково українця. У двадцятому томі кадіаскерських книг Бахчисарайського кадилика на першому місці за кількістю знаходяться українці. Порівняно з першою половиною XVII століття кількість українських невільників у другій половині помітно зростає. Слід відзначити, що у цей період збільшується кількість українських невільничих родин із дітьми. Крім того, фіксуються невільники, які займали досить високе становище в Україні (наприклад, козаки-отамани). Можливо, це пов’язано не тільки із захопленнями полонених, але й міграціями з території України під час «голодних років», у період Руїни. Дані дефтерів свідчать, що серед українських невільників були представники дуже важливих та шанованих професій в Османській імперії: ковалі, мірошники, рільники, чабани, чоботарі, кушніри, зброярі. Таким чином, кадіаскерські дефтери Бахчисарайського кадилика свідчать про те, що українці відігравали значну роль в економіці Кримського ханату.

Українознавство

Українознавчі дослідження у протидії рашизму

Феномен України й українства у викликах сьогодення

Круглий стіл до дня Соборності України «Національні спільноти України – історичні події та сучасність у загальнодержавному контексті»

Оцінка актуальності та перспективності наукових трендів в галузі українознавства в 2025 році

Тенденції розвитку українознавчих центрів в США і Канаді та майбутні обрії їх діяльності

Сучасний стан українознавчих досліджень у Великій Британії

Моніторинг наукових центрів Ukrainian Studies в німецькомовних країнах Європи

Стан і перспективи розвитку українознавчої думки у ФРН

Американський трансценденталізм і ідея природи: філософські виміри в українському контексті

Духовний світ українців в контексті новелістики Марка Черемшини: філософсько-культурологічний вимір

Рекомендації для МОН України щодо комплексу заходів, спрямованих на активне використання українознавства у національно-патріотичному вихованні

Рекомендації для МОН України щодо реформування системи національно-патріотичного виховання учнівської молоді

Глобальне та національне в сучасній вищій освіті: філософсько-культурологічні аспекти формування ідентичності

Промоція національної ідентичності та українознавчих наративів серед учнівської молоді в час російсько-української війни

Ціннісно-смислові аспекти розвитку громадянської компетентності здобувачів вищої освіти: соціально-філософський аналіз

Українські громади в країнах Європейського Союзу як індикатор актуальних тенденцій міграційних процесів

Новгородський і Володимирський періоди діяльності князя Романа Мстиславовича у наукових дослідженнях Олександра Головка

Українські невільники у Криму в другій половині XVI ст.