Українознавство http://journal.ndiu.org.ua/ <p>«Українознавство» – академічний журнал, створений для публікації досліджень, присвячених маловивченим проблемам історії та теорії українознавства, культури, освіти і науки України. Журнал «Українознавство» розрахований на працівників освіти, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, професійних вчених і всіх, хто зацікавлений в українознавчих дослідженнях. Журнал видається у друкованій та онлайн версіях. Входить до Переліку наукових фахових видань України з історії та філософії (категорія «Б»).</p> uk-UA Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:<br /><ol type="a"><ol type="a"><li><span>Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії</span><span> </span><span><a href="https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/" rel="noreferrer noopener" target="_blank" data-safe-proxy-url="https://secureurl.ukr.net/linkfilter/W5mLXdTGvcZwvYMqrRRBeIUH-SE/aHR0cHM6Ly9jcmVhdGl2ZWNvbW1vbnMub3JnL2xpY2Vuc2VzL2J5LW5jLW5kLzIuMC8?lang=uk&amp;hue=Tk54WVJIMExzcW1EaHBrb2JaZGU4Slc3WmZYclJQNmVhN19y&amp;sat=ZG9vSk1qQlctTFhkMXQ0WmhFSEt3WnVrajVTaU5SNnhmS0UxNkQtTUIyUHk3d3pS"><strong><span>Creative Commons 2.0 із зазначенням авторства — Некомерційна — Без похідних творів</span></strong></a><span>, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі. З</span></span><span>мінювати м</span><span>атеріал і в</span><span>икористовувати й</span><span>ого в к</span><span>омерційних ц</span><span>ілях з</span><span>аборонено</span>.</li><li>Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.</li><li>Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. <a href="http://opcit.eprints.org/oacitation-biblio.html" target="_new">The Effect of Open Access</a>).</li></ol></ol> ukrstudy.journal@gmail.com (Олександр Сцібан / Oleksandr Stsiban) sci@ukr.net (Олександр Сцібан / Oleksandr Stsiban) Sat, 31 Dec 2022 00:00:00 +0200 OJS 3.2.1.2 http://blogs.law.harvard.edu/tech/rss 60 Метафізичні грані російської суспільної свідомості в російській філософії й публіцистиці початку ХХ ст. http://journal.ndiu.org.ua/article/view/267321 <p>У статті відзначається, що для поглибленого аналізу світоглядних і соціально-політичних настанов носіїв ідеології «русского мира» недостатньо розкрити тільки природні й історичні передумови формування цих настанов. Необхідно виявити глибинні метафізичні основи духовності російського етносу. Актуальності цій проблемі надає й та обставина, за якою ці основи в сучасних умовах трансформувались в один із сутнісних елементів агресивної духовної субстанції «русского мира». Автор статті пропонує виклад точки зору на цю проблему представників російської публіцистики й російської філософії початку ХХ ст. Максима Горького й Миколи Бердяєва. Зокрема, відзначається, що в своєму есе «Про російське селянство» М. Горький критикує ілюзорність поглядів російських письменників середини й другої половини ХІХ ст. на духовність російського селянства (а заодно й російського етносу загалом, бо російське суспільство було здебільшого селянським) як мудрого шукача правди й справедливості, людини з широкою щедрою душею, носія світових гуманістичних цінностей. Специфічність розгортання російської історії, географічні умови проживання сформували, на думку Горького, в російському селянинові визначальні для його поведінки риси жорстокості, агресивності, зневаги до людської особистості. Ці риси, вкарбовані на глибинному надіндивідуальному рівні російського селянина, інваріантні щодо класової, політичної належності їхніх носіїв. Викорінити їх можна тільки шляхом радикальних соціальних перетворень і тривалих виховних процесів.<br />Особлива увага приділена поглядам М. Бердяєва на метафізичні корені історичних і ду­хов­них виявів російської душі. Під цим оглядом він аналізує екзистенційні уявлення росіян про цінність людського життя, їхнє ставлення до Бога, до уявлень про добро і зло, а також до держави, до інших народів. Головним джерелом агресивності, ірраціональності й непередбачуваності вчинків росіян Бердяєв вважав нерозвиненість особистісного начала в духовному й соціальному житті російського соціуму. Він прогледжує наслідки такої нерозвиненості в історії соціальної структури російського суспільства, релігійних практиках росіян. Переконаність росіян у божественному походженні й універсальності своїх ціннісних настанов надає їм упевненості в тому, що Росія мусить стати визволителькою народів.<br />Автор статті висловлює думку, що закорінені на метафізичному рівні ціннісні орієнтації росіян щодо месіанського характеру своїх дій стосовно інших народів, упевненість у своїй обраності не надають підстав надіятись на трансформації цих орієнтацій внаслідок зміни політичних, духовних лідерів чи політичної влади.</p> Володимир Ятченко Авторське право (c) 2023 Володимир Ятченко https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/267321 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Кримські татари: автохтонність корінного народу України. Історичні витоки http://journal.ndiu.org.ua/article/view/267401 <p>Дослідження присвячене обґрунтуванню статусу кримських татар як корінного народу України. Метою статті є виявлення феномену історичної неперервності етногенезу кримських татар на території Кримського півострова. Аргументовано антропологічну та популяційно-генетичну неперервність буття автохтонного населення на території Криму. Обґрунтовано безпосередню генетичну та культурну спорідненість послідовного ряду базових етносів півострова (таври, скіфи, роксолани, половці, кримські татари). Засвідчено здатність кримськотатарського етносу до високого рівня самоорганізації, включно з утворенням незалежної держави. Протягом XIII–XV ст. відбувався процес політичного становлення та самовизначення кримських татар. Ландшафтні та кліматичні особливості окремих регіонів Кримського півострова сприяли формуванню декількох регіональних центрів етногенезу. Саме з рівнинною частиною його території і пов’язаний власне процес зародження та формування кримських татар як етносу. Південне узбережжя та гірська частина Криму в умовах своєрідної природної ізольованості і, внаслідок цього, привабливості для колонізаційних експансій мали своєрідну траєкторію етнічних змін та трансформацій. І лише з постанням Кримського ханства як незалежної держави місцеві етноси та національні групи виявилися втягнуті, шляхом асиміляції, в подальший розвій кримськотатарського народу. Це ж саме стосується і силоміць залученої до кримського соціуму людності з околишніх країн, котра ставала своєрідним джерелом урізноманітнення генофонду та культурних запозичень для кримськотатарського етносу. Простежено вплив Литовської Русі на етнополітичне формотворення Кримського ханства.</p> Валентин Крисаченко Авторське право (c) 2023 Валентин Крисаченко https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/267401 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Вплив повномасштабної агресії Росії проти України на сучасний етнокультурний і національно-патріотичний розвиток українського студентства: соціологічний вимір http://journal.ndiu.org.ua/article/view/268294 <p>У статті за матеріалами соціологічного опитування проаналізовано вплив повномасштабної агресії Російської Федерації проти України на сучасний етнокультурний і національно-патріотичний розвиток українського студентства. Доведено, що результати соціологічного дослідження дають можливість фахово охарактеризувати вплив політики російського неоімперського реваншизму на етнокультурні ознаки та інші, пов’язані з ними, у середовищі студентської молоді. Показано, що студентство як соціокультурна спільнота характеризується певною спільністю поглядів, соціальних норм, ціннісних систем, настанов та інтересів. Зазначено, що з 24.02.2022 року, в результаті агресії Росії, стався різкий перелом в ідеологічних поглядах українського студентства щодо будь-яких маркерів, пов’язаних із країною-агресором. Відбулася «декомунізація» та «дерусифікація» студентської думки: усе «радянське» тепер сприймається ними як російське й вороже. Розкрито, що рівень мовної самоідентифікації студентської молоді, за результатами соціологічного опитування, стабільно зростає, а війна як виклик для всього суспільства тільки прискорює цей процес, тому українська мова як один із наріжних каменів державності сьогодні лише зміцнюється, і лінії протистояння у цьому питанні зникають. Виявлено, що, на думку більшості опитаних студентів, повномасштабна військова агресія РФ проти України призвела до консолідації українського суспільства й зміцнення патріотичних почуттів громадян, тому абсолютна більшість опитаних приєдналася до спротиву російській агресії в Україні. Згідно з опитуванням студентство дуже цікавлять події, що відбуваються в Україні під час російської військової агресії, яка розпочалася в 2014 р., переважна частина з них відчуває відповідальність за долю України й переконана, що може вплинути на її майбутнє. З’ясовано, що понад половина опитаних підтримують отримання Томосу про автокефалію Православної Церкви України.</p> Олена Клименко, Володимир Ятченко, Оксана Семенова, Юрій Фігурний, Ольга Шакурова Авторське право (c) 2023 Олена Клименко, Володимир Ятченко, Оксана Семенова, Юрій Фігурний, Ольга Шакурова https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/268294 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Весілля в умовах війни як складова сучасної етнокультури українців http://journal.ndiu.org.ua/article/view/270124 <p>Статтю присвячено особливостям одруження українців в умовах російсько-української війни. Для висвітлення тематики проаналізовано джерела різного інформаційного характеру та способу інтерпретації. Зокрема, нами опрацьовано офіційні та неофіційні інтернет-ресурси: інформативно-популярні сайти ЗМІ, офіційні веб-сторінки державних інституцій та івент-агенцій, також методом включеного спостереження проаналізовано відкриті сторінки користувачів соціальних мереж, на яких репрезентовано великий обсяг фото- та відеоматеріалів весільної тематики сьогодення. У публікації описано весільні практики серед військовослужбовців і працівників критичної інфраструктури у фронтових та прифронтових зонах; зауважено про поширені формати одруження серед цивільного населення в тилових регіонах у час дії воєнного стану; здійснено огляд державно-правових нормативів, які уможливлюють різні варіанти офіційної реєстрації шлюбу для військових та пересічних українців; охарактеризовано особливості функціонування традиційних та нових атрибутів весільної обрядовості. З’ясовано роль народних традицій у формуванні загальнонаціонального світогляду, зокрема, йдеться про збереження сімейних цінностей задля піднесення бойового духу військовослужбовців, також зазначено про емоційно-мотивуючі аспекти побутування складових української етнокультури у час боротьби проти агресора. Розглянуто тенденції популяризації етнокультури українців, зокрема її весільної складової, в інформаційному просторі.</p> Катерина Бех Авторське право (c) 2023 Катерина Бех https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/270124 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Весняна календарна обрядовість середньовічних українців у порівняльному контексті http://journal.ndiu.org.ua/article/view/269120 <p>Стаття присвячена виявленню явищ субстратного походження в українській культурі, що постали внаслідок взаємодії слов’янських предків українців із іраномовними кочовиками степу. Завдяки їй українці мають у своїй духовній та матеріальній культурі чимало спільного з осетинами, що є прямими нащадками сарматів і аланів, із персами, таджиками, курдами, памірцями. Зокрема, простежується близькість у весняній календарній обрядовості. Українські звичаї свята Великдень, за християнства ототожненого з Пасхою, мають чимало спільного з відзначанням свята Новруз, ключового для іранського світу. Особливо виразно це помітно при залученні даних про середньовічну українську обрядовість. Французький інженер та картограф Ґійом Левассер де Боплан у своєму знаменитому «Описі України» (1650) зафіксував архаїчні моменти святкування Великодня. Вони стосуються обо­в’яз­кового дарообміну фарбованими яйцями – крашанками й писанками – на свято, а також ритуального обливання водою в понеділок після Великодня. Описані ним календарні обряди та звичаї українців знаходять точні відповідності у новорічній обрядовості Ірану, зафіксованій європейцями. Французький ювелір Жан Шарден у 1686 р. та голландський художник і мандрівник Корнеліус де Бруїн у 1704 р. фіксують у персів звичай дарувати на Новруз фарбовані чи позолочені яйця, який був пов’язаний з давньоіранськими уявленнями про яйце як першопричину всього живого, а венеціанець П’єтро делла Валле під час свого перебування в Ірані у 1617–1627 рр. мав змогу спостерігати обряд обливання водою на спеціальному святі після Новруза. Цих звичаїв та обрядів, які мають паралелі з українськими, і в подальші часи дотримувалися перси, таджики, ваханці, ішкашимці, шугнанці, курди, осетини. Український фольклорний образ прикутого в пеклі володаря зла, якого дратує наявність писанкарства, теж знаходить відповідності в перському зороастризмі та язичницькій релігії осетинів.</p> Костянтин Рахно Авторське право (c) 2023 Костянтин Рахно https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/269120 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Особливості масової міграції українців до країн Західної Європи після 24 лютого 2022 року http://journal.ndiu.org.ua/article/view/268322 <p>З 24 лютого 2022 року, коли Російська Федерація розв’язала повномасштабну війну і вторглася на українські території з кількох напрямків, Україна зіткнулася з найбільшою міграційною кризою від часів Другої світової війни. Понад третина українців вимушені були залишити свої домівки. Для Західної Європи ці події також спричинили найбільшу міграційну кризу, починаючи з середини ХХ століття. За останніми даними ООН, станом на кінець жовтня у Європі наразі перебуває щонайменше 7700000 біженців, 4300000 біженців отримали статус тимчасового захисту ЄС або аналогічний статус від країн-не членів ЄС. Варто зазначити, що точну кількість українських біженців встановити важко. Українці перетинають кордон в обох напрямках. Частина людей, що тимчасово перебувають в ЄС, не реєструються як особи, що потребують тимчасового захисту, а перебувають там як туристи. Українські мігранти стикаються з низкою проблем в приймаючих країнах, а саме з нестачею коштів для життя, відсутністю житла, важкістю працевлаштування, труднощами із вивчення місцевих мов, проблемами із навчанням дітей в місцевих школах. Поступово відбуваються процеси інтеграції українських біженців в різних країнах Європи. Проте важливим є питання встановлення намірів повернення на Батьківщину. Адже зворотна міграція буде впливати на повоєнний розвиток України. Важливим фактором є те, що переважна більшість жінок з неповнолітніми дітьми вимушені були залишити в Україні своїх чоловіків. Більшість сімей після припинення дії воєнного стану і заборони на перетин кордону для чоловіків намагатиметься об’єднатися. Головне питання полягатиме в тому, яка тенденція переважатиме: чи повернення жінок з дітьми додому, чи, навпаки, переїзд чоловіків до своїх дружин за кордон.<br />Всі ці події потребують прискіпливого вивчення з метою прогнозування подальшого розвитку міграції українського населення.</p> Олена Соболєва Авторське право (c) 2023 Олена Соболєва https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/268322 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Картографування поселень слов’янських племен зарубинецької культури ІІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е. http://journal.ndiu.org.ua/article/view/268113 <p>Етнологічні дослідження слов’янських племен неврів, скіфів-землеробів і скіфів-орачів VII–ІІІ ст. до н. е. в Середньому та Верхньому Подніпров’ї на території України, Білорусі та РФ, що були надруковані в попередніх числах журналу «Українознавство», ствердили новий метод соціокультурної антропології – метод родоплемінної географії. Встановлено, що в соціальному житті східнослов’янських племен основним учасником був рід, а не патріархальна сім’я, сімейна або сусідська община. Незважаючи на появу праць Бахофена, Мак-Леннана, Моргана, Ковалєвського, Косвена та інших дослідників, в археології досі не відпали радянські уявлення про патріархальну сім’ю як ембріон суспільства і не змінилося ставлення до общини, роду та племені. Археологи до цього часу досліджують етнічно не визначених носіїв археологічних культур.<br />Але археологам відомо, що родоплемінний лад і розміщення родових поселень гніздами існували на всіх континентах планети з часів палеоліту. Тому родоплемінна географія відкриває нові можливості для дослідження земель, на яких проживали слов’янські племена – предки українського народу, який викликає надзвичайний інтерес у всьому світі. Елементами історичної географії в дослідженні етногенезу слов’ян на початку ХХ ст. користувався В. Хвойка, вивчаючи близько 500 різночасових поселень в Україні. Л. Нідерле розробив карту розселення слов’янських племен із областей початкового проживання, яка, за спостереженнями Б. Рибакова, відповідає основним контурам території розселення слов’ян протягом двох тисячоліть. Системні картографічні дослідження поселень слов’янських племен Верхнього Подніпров’я проводив Л. Поболь – прихильник автохтонної теорії походження слов’ян В. Хвойки. Досі протистоїть автохтонній теорії Петербурзька школа археологів (М. Щукін, В. Єременко, К. Каспарова), яка дотримується міграційної теорії. Хибність міграційної теорії успішно доводить українська дослідниця С. Пачкова. Зібраний нами матеріал гніздового скупчення поселень зарубинецької культури в період ІІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е. на сучасних картах масштабу 1:850000 для Білорусі та 1:250000 для України і РФ підтверджує автохтонну теорію походження слов’ян і, в тому числі, автохтонність українського народу. Ці й подальші подібні дослідження дають можливість виявити характерні риси етногенезу слов’ян-українців від літописних племен Київської Русі до доби заліза, бронзи та міді.</p> Олексій Трачук Авторське право (c) 2023 Олексій Трачук https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/268113 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 «Кельтоскіфи»: етнічні процеси та міжкультурні контакти у балтійсько-чорноморському регіоні (ІІІ ст. до н.е. – І ст. н.е.) http://journal.ndiu.org.ua/article/view/269485 <p>У статті розглядаються етнокультурні процеси ІІІ ст. до н. е. – І ст. н. е. на території України та прилеглих землях Центрально-Східної Європи. Ці процеси, зокрема, знайшли свій прояв у виникненні етнонімів «кельтоскіфи» та «бастарни». Автор має на меті показати, що давні греки та римляни використовували ці кабінетні назви для позначення варварського населення, яке, відповідно до тодішніх географічних концепцій, проживало на території Скіфії, але мало матеріальну культуру та звичаї, схожі з кельтськими, й, принаймні певною мірою, могло користуватися кельтськими діалектами. Зазначено, що землями сучасної України проходила межа поширення племен давніх кельтів. Якщо група кельтських поселень та поховань на Закарпатті була близькою до інших локальних варіантів латенської археологічної культури на території сучасних Словаччини, Угорщини, Румунії, на землях східніше Карпат простежуються лише сліди кельтської військової активності та мікроміграцій, які не мали суттєвого впливу на динаміку культурної ситуації в регіоні. На рубежі ер в басейнах Дністра та Дніпра з’являються поєнешти-лукашівська та зарубинецька археологічні культури, які поєднували ясторфські, латенські та місцеві традиції. Саме щодо них грецькі та римські автори використовували узагальнюючі етнічні терміни «бастарни» та «кельтоскіфи». Поява подібних змішаних груп населення була результатом інтенсифікації культурних контактів у балтійсько-чорноморському регіоні. Слід звернути увагу на описаний Плінієм Старшим у «Природничій історії» (NH. IV. 28) комунікаційний маршрут, який пролягав уздовж Дністра та Вісли та відігравав важливу роль в обміні престижними предметами, ідеями та технологіями між різними групами населення, які проживали на північно-східному пограниччі кельтського світу. Контактна зона, яка сформувалася уздовж цього маршруту, упродовж наступних століть відігравала вагому роль у процесах етногенезу на теренах України.</p> Геннадій Казакевич Авторське право (c) 2023 Геннадій Казакевич https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/269485 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Участь підданих Габсбурзької імперії у борошномельній промисловості Правобережної України (ХІХ – поч. ХХ ст.) http://journal.ndiu.org.ua/article/view/267875 <p>У статті проаналізовано участь підданих Австро-Угорської імперії у млинарстві Правобережної України (ХІХ – поч. ХХ ст.). Виявлено, що у досліджуваний період громадяни монархії Габсбургів відігравали помітну роль в борошномельній галузі Правобережної України. З’ясовано, що вони дали потужний імпульс розвитку борошномельної промисловості й формуванню кваліфікованого складу працівників млинів, це у свою чергу стало важливим чинником прискорення економічного розвитку регіону. Зазначено, що цьому сприяли тісні економічні, соціальні й політичні зв’язки між двома імперіями та відповідне законодавство у сфері торгово-промислового підприємництва. Показано, що активна участь австрійців, угорців, чехів та інших представників Австро-Угорської імперії у борошномельній галузі Правобережної України засвідчила їх позитивний вплив на розвиток млинарства. Виявлено, що австрійські переселенці поширювали передові технології, європейську підприємницьку та управлінську культуру, інвестували капітал в борошномельну промисловість. З’ясовано, що високий професіоналізм і гарна репутація громадян Австро-Угорщини сприяли їх залученню на посади службовців, робітників млинів, тому на Правобережжі України фахівців із європейських країн високо цінували й запрошували на найважливіші посади: директорів-розпорядників, помічників управляючих, машиністів, механіків. Показано, що чимало австро-угорських промислових і торгових компаній мали свої представництва на Правобережжі України, через які реалізовували товари австрійського й угорського виробництва. Виявлено, що великою популярністю на парових млинах регіону користувалися парові машини і млинарські механізми, виготовлені Королівським Угорським машинобудівним заводом у Будапешті. Доведено, що з початком Першої світової війни підприємництво австрійських підданих почало згортатися внаслідок низки законів, згідно з якими німецькі й австро-угорські піддані були зобо­в’язані у примусовому порядку продати нерухоме майно (землі, підприємства, фірми), яке їм належало.</p> Юрій Фігурний, Олена Жам, Оксана Висовень Авторське право (c) 2023 Юрій Фігурний, Олена Жам, Оксана Висовень https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/267875 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Кримінальні справи як джерело з історії повсякдення парафіяльного духовенства Волині початку XVII ст. http://journal.ndiu.org.ua/article/view/267871 <p>Статтю присвячено проблемам повсякденного життя парафіяльного духовенства Волині литовсько-польської доби. Зазначено, що подібна тема важлива в контексті вивчення культурно-національного руху на українських землях на межі XVI–XVII ст. Підкреслено важливість кримінальних справ повітових судів Волинського воєводства для дослідження проблем повсякдення всіх верств українського населення цієї доби, зокрема парафіяльного духовенства. Автор висловив думку, що в кримінальних справах відкладалися свідчення щодо повсякдення, які не могли бути зафіксовані в інших джерелах, доступних сучасним науковцям.<br />Метою статті є розкриття низки аспектів повсякденного життя парафіяльного духовенства Волині на прикладі протестації священика з села Біскупичі о. Григорія Жуковича, а також свідчення возного в цій справі. Аналіз злочину Костянтина Гулевича – побиття потерпілого, а також зґвалтування та пограбування його дружини (в інтерпретації потерпілого) дав можливість зробити такі висновки: по-перше, злочин мав не лише сексуальний мотив та бажання грабунку. Злочинець також прагнув принизити соціальну гідність потерпілої. Це виявилось у її переодягненні в селянський одяг і насильницькій стрижці за селянським стилем. По-друге, на основі протестації та свідчення возного вдалося виявити додаткові відомості про історію українського вбрання. Згідно з переліком відібраних речей було зроблено висновок, що попадя мала досить коштовний одяг і могла собі дозволити носити срібні та золоті прикраси. Насильницьке вбрання потерпілої у селянський одяг дало додаткові уявлення про те, що носили тодішні селяни. По-третє, текст протестації дав можливість виявити звороти тодішньої народної мови на прикладі як окремих слів, так і фразеологізмів. Окрім того, було виявлено архаїчний термін, що стосувався метрології тих часів і сягав корінням княжої доби. Наостанок було зроблено висновок про перспективність подальшого дослідження матеріалів кримінальних справ для вивчення широкого кола проблем, пов’язаних з українським повсякденням литовсько-польської доби.</p> Михайло Довбищенко Авторське право (c) 2023 Михайло Довбищенко https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/267871 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 «Намовлєный и подарками пєрєнятый»: судовий процес над шляхетським підданим Яном Пелиґримовським у 1623 р. http://journal.ndiu.org.ua/article/view/271179 <p>У статті порушено проблему ворожнечі в середовищі волинської шляхти в другій половині XVI – першій половині XVII ст. Проаналізовано місце шляхтича у суспільстві відповідно до ранньомодерного права. Вказано, що на теренах тогочасної Європи, а з тим і на Волині, законодавчі зводи закріплювали за знаттю привілейоване місце, захищаючи її особисті свободи та права, що мало безпосередній вплив на формування цінностей шляхетської спільноти. Наголошено, що належність до еліти суспільства не гарантувала безпечного та безконфліктного повсякдення, яке було тісно пов’язане із шляхетськими потребами, котрі вимагали постійних контактів з іншими членами суспільства. <br>Проаналізовано інтерпретації шляхетської конфліктності в історіографії. Вказано, що більшість істориків вбачають зв’язок цього явища із характером ранньомодерної держави, а з тим особливостями суспільного порядку. Виділено погляд, згідно з яким надмірна конфлікт­ність була наслідком неналежного функціонування виконавчої гілки влади, що створювало поле для соціальних конфронтацій. Встановлено, що в історичних дослідженнях цей аспект трактується як властивий для тогочасної культури і такий, що в сприйнятті самої шляхти виглядав як закономірність, в якій вона вміла орієнтуватися, реагуючи на кожен наступний жест та новий етап конфлікту. Проаналізовано застереження щодо актових матеріалів, на які вказувала М. Богуцька, та підходи до роботи із джерелом, на які звертав увагу Є.&nbsp;Топольський.<br>Усі перераховані вище аспекти розглянуті під кутом локальної історії – справи вбивства волинського шляхтича Григорія Билинського та судового процесу над обвинуваченими. Проаналізовано поведінку та висловлювання шляхти під час судового процесу, який відбувався впродовж вересня–жовтня 1623 р. в Луцькому ґродському суді. Висвітлено та проаналізовано мотиви Яна Пелиґримовського у вчиненні злочину. Простежено залученість та інтерес до його здійснення можливого замовника – Мартина Богуша. Висвітлено ймовірні версії вбивства та показано перебіг судового процесу. Звернуто увагу на те, що, незважаючи на наявність у джерелах двох версій вбивства, це не спрощує завдання інтерпретації самої події, а навіть ускладнює, оскільки часто ми не маємо у своєму розпорядженні необхідних свідчень. Задля висвітлення усіх можливих аспектів вчиненого вбивства розглянуто важливість патронально-клієнтарних та родинних стосунків. Звернуто увагу на певні вияви тогочасної повсякденної культури, які проливають світло на шляхетські звичаї на Волині в другій половині XVI – першій половині XVII ст.</p> Ігор Гулюк Авторське право (c) 2023 Ігор Гулюк https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/271179 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 «Людина пристрасно віддана українській ідеї»: до питання про біографію голови Чорноморської Української Громади в Севастополі В’ячеслава Лащенка (1875–1953) http://journal.ndiu.org.ua/article/view/267876 <p>Український національний рух початку ХХ ст. в Криму є малодослідженим, хоча тоді українці становили третю за чисельністю етнічну спільноту серед кримського населення. У статті реконструйовано основні віхи біографії одного із провідних діячів українського національного руху у Севастополі та на Чорноморському флоті у 1917–1920 рр., громадсько-політичного діяча, письменника і поета В’ячеслава Митрофановича Лащенка (1875–1953). Він народився в Єлисаветграді (сучасна назва міста Кропивницький) у родині українських інтелігентів. Вже під час навчання у вищих навчальних закладах В. Лащенко брав активну участь в українському національному русі, зокрема організував та очолив Українську студентську громаду у Варшаві. Після отримання історико-філологічної освіти викладав у школах Наддніпрянської України, де влада вважала його неблагонадійним через проукраїнські погляди та кілька разів переводила на нові місця роботи. У Севастополі під час революції 1905–1907 рр. В. Лащенко поєднував викладання у гімназії з участю у нелегальному українському патріотичному гуртку «Кобзар», який невдовзі очолив. Під час революції 1917 р. ця організація ініціювала створення Чорноморської Української Громади у м. Севастополі, яка об’єднала кілька тисяч цивільних севастопольців, моряків, офіцерів і солдатів. Громада відіграла важливу роль у розгортанні руху за українізацію Чорноморського флоту, більшість матросів якого була українцями. Першим керівником Чорноморської Української Громади у м. Севастополі обрали В. Лащенка. Влітку 1917 р. він став гласним Севастопольської міської думи за списком Української партії соціалістів-революціонерів, а восени, ймовірно, очолив Українську раду солдатських і робітничих депутатів у Севастополі. Під час частих змін влад у Криму в 1918–1919 рр. про його діяльність відомо мало, а у 1920 р. за врангелівського режиму В. Лащенко увійшов до керівництва Українського національно-демократичного блоку, який проголошував лояльність до П. Врангеля, ідеї державності України у складі федеративної Росії та створення українського війська. Після захоплення Криму більшовиками емігрував до Чехословаччини, де займався громадською, творчою та, ймовірно, викладацькою діяльністю. Під час Другої світової війни емігрував до США, але повернувся до Чехословаччини, де і помер.</p> Андрій Іванець Авторське право (c) 2023 Андрій Іванець https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/267876 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Діяльність підпілля ОУН і боївок УПА на території Криму в роки Другої світової війни (1941–1944) в українській історіографії http://journal.ndiu.org.ua/article/view/269261 <p>У статті висвітлюються питання діяльності підпілля ОУН і боївок УПА в роки Другої світової війни в українській історіографії. Аналізуються програмні та ідеологічні документи Організації українських націоналістів (ОУН) щодо їхнього бачення ролі і місця Криму у геополітичних стратегіях майбутньої незалежної української держави.<br />Зазначається, що ще у 20–30-х роках ХХ ст. ідеологи націоналістичного руху розробляли геостратегічні концепти, у яких Крим займав ключове місце як певний форпост Чорноморського регіону, яким за жодних умов не можна поступатися. Вказано, що у цих документах українські націоналісти розглядали Крим як основну базу українських військово-морських сил та українського торгового флоту.<br />Констатовано, що реалізувати свої плани і втілювати у життя власні ідеї українські націоналісти почали в умовах німецько-радянської війни, що і висвітлюється у працях українських істориків та безпосередніх учасників тих подій. Там зазначається, що вже на початку липня 1941 р. перші похідні групи ОУН вирушили на центральноукраїнські землі, звідки планували опанувати всі етнічні українські території, створюючи на них свої органи влади та управління, і Крим був для них одним із пунктів призначення. Відповідно ОУН (мельниківців) і ОУН (бандерівців) створили спеціальні кримські групи, які мали рухатися безпосередньо на півострів. Восени 1941 р. першим групам ОУН вдалося зайти на територію півострова. В цей час німецький окупаційний режим розпочав репресії проти членів і прихильників ОУН, відтак похідні групи, що рухалися до Криму, перебували під загрозою викриття і фізичного знищення.<br />Зазначено, що в українській історіографії поширена думка, яка підкріплена документальною базою та свідченнями очевидців, що центром діяльності в Криму став Сімферополь. Окремі структури ОУН були створені також у Джанкої, Ялті та інших містах півострова. Перебуваючи під переслідуванням німецьких репресивних органів, українські націоналісти все ж змогли закріпитися в Криму і розпочати систематичну організаційну роботу. <br />Констатовано, що в умовах повномасштабного вторгнення Росії в Україну, тимчасової окупації частини української території, в т.ч. і Криму, всебічне і неупереджене висвітлення зазначеної теми є актуальним і необхідним.</p> Сергій Губський Авторське право (c) 2023 Сергій Губський https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/269261 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Закордонне українство країн Європи та Північної Америки у протистоянні збройній агресії Російської Федерації cупроти України http://journal.ndiu.org.ua/article/view/270119 <p>У статті проаналізовано та підкреслено важливу роль української діаспори країн Європи та Північної Америки, яку вона продовжує відігравати після повномасштабного вторгнення збройних сил Росії в Україну. Охарактеризовано підтримку українців діаспорою в умовах підступної та неспровокованої військової агресії РФ проти України та українців. Зокрема, представлено актуальний стан вивчення ролі закордонного українства країн Європи та Північної Америки. Простежено, яким чином українська діаспора за допомогою як урядових, так і неурядових міжнародних гуманітарних організацій від початку військового конфлікту продовжує підтримувати Українську державу та допомагає подолати наслідки збройної експансії РФ. Виявлено, що після збройної агресії РФ на територію Української держави українська діаспора активно включилася у боротьбу за збереження української державності, етнокультурного простору, етнічної культури та ідентичності. Показано, що українські громади за кордоном взяли на себе інформаційну, дипломатичну, фінансову, гуманітарну, військову, культурну та соціальну роботу. З’ясовано, що закордонне українство постійно прискорює перемогу України в російсько-українській війні, активно підтримуючи біженців та переселенців, надаючи дипломатичну та фінансову підтримку через міжнародні та гуманітарні програми й фонди, знаходячи тимчасовий прихисток, сприяючи надходженню військової, медичної та гуманітарної допомоги в Україну, обмежуючи інфотерор в медіа та кіберпросторі. Обґрунтовано, що за сприяння закордонних українців діють соціально-гуманітарні центри допомоги як від волонтерів, так і від міжнародних благодійних організацій. Висвітлено, що посольства України у тісній співпраці з закордонними українцями активно поширюють знання про Україну, її минуле й сучасність, сприяючи, таким чином, подальшій консолідації України як держави-стратегічного партнера з давньою історією, багатою культурою та чітко визначеними європейськими і північноатлантичними перспективами.</p> Любов Отрошко Авторське право (c) 2023 Любов Отрошко https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/270119 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Всеукраїнська науково-практична конференція «Українознавство в системі національної освіти, науки, гуманітарної політики держави» http://journal.ndiu.org.ua/article/view/268323 <p>Всеукраїнська науково-практична конференція «Українознавство в системі національної освіти, науки, гуманітарної політики держави»</p> Юрій Фігурний, Ольга Шакурова Авторське право (c) 2023 Юрій Фігурний, Ольга Шакурова https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/268323 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Всеукраїнський круглий стіл «Воля дужча за всяку неволю» (До 300-річчя з дня народження Григорія Сковороди) http://journal.ndiu.org.ua/article/view/269186 <p>Всеукраїнський круглий стіл<br />«Воля дужча за всяку неволю»<br />(До 300-річчя з дня народження Григорія Сковороди)</p> Юрій Фігурний Авторське право (c) 2023 Юрій Фігурний https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/269186 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200 Виставка «Голодомор-геноцид 1932–1933 рр. в УРСР» http://journal.ndiu.org.ua/article/view/269187 <p>Виставка «Голодомор-геноцид 1932—1933 рр. в УРСР»</p> Олег Павлів Авторське право (c) 2023 Секретаріат Товариства «Опір Західної України» https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/269187 Sun, 15 Jan 2023 00:00:00 +0200