Українознавство http://journal.ndiu.org.ua/ <p>«Українознавство» – академічний журнал, створений для публікації досліджень, присвячених маловивченим проблемам історії та теорії українознавства, культури, освіти і науки України. Журнал «Українознавство» розрахований на працівників освіти, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, професійних вчених і всіх, хто зацікавлений в українознавчих дослідженнях. Журнал видається у друкованій та онлайн версіях. Входить до Переліку наукових фахових видань України з історії та філософії (категорія «Б»).</p> uk-UA Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:<br /><ol type="a"><ol type="a"><li><span>Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії</span><span> </span><span><a href="https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/" rel="noreferrer noopener" target="_blank" data-safe-proxy-url="https://secureurl.ukr.net/linkfilter/W5mLXdTGvcZwvYMqrRRBeIUH-SE/aHR0cHM6Ly9jcmVhdGl2ZWNvbW1vbnMub3JnL2xpY2Vuc2VzL2J5LW5jLW5kLzIuMC8?lang=uk&amp;hue=Tk54WVJIMExzcW1EaHBrb2JaZGU4Slc3WmZYclJQNmVhN19y&amp;sat=ZG9vSk1qQlctTFhkMXQ0WmhFSEt3WnVrajVTaU5SNnhmS0UxNkQtTUIyUHk3d3pS"><strong><span>Creative Commons 2.0 із зазначенням авторства — Некомерційна — Без похідних творів</span></strong></a><span>, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі. З</span></span><span>мінювати м</span><span>атеріал і в</span><span>икористовувати й</span><span>ого в к</span><span>омерційних ц</span><span>ілях з</span><span>аборонено</span>.</li><li>Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.</li><li>Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. <a href="http://opcit.eprints.org/oacitation-biblio.html" target="_new">The Effect of Open Access</a>).</li></ol></ol> ukrstudy.journal@gmail.com (Вікторія Калина / Victoria Kalyna) sci@ukr.net (Олександр Сцібан / Oleksandr Stsiban) Tue, 03 Aug 2021 10:57:53 +0300 OJS 3.2.1.2 http://blogs.law.harvard.edu/tech/rss 60 Онтологія національних інтересів України: системні пріоритети http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234957 <p>Дослідження присвячено аналізу змісту національних інтересів України як системи забезпечення життєвих потреб громадянина, суспільства і держави. Онтологічні виміри дають змогу окреслити співіснування певної множини реальностей, включаючи і метафізичні, котрі істотно впливають на можливість успішної реалізації стратегії цивілізаційного поступу України. Національні інтереси визначаються потребами триєдиної цілісності: «громадянин – суспільство – держава». Важливо при цьому досягати співмірності та єдності інтересів кожного із складників, у тому числі збіг державних та національних інтересів України. Пріоритетами при цьому виступають права людини, верховенство закону та демократичні цінності. Деструктивний вплив мають безпосередня агресія РФ проти України, а також артефакти тоталітарної системи всередині країни, розмиваючи смисли, цінності та стратегічні вектори реалізації національних інтересів України. Обґрунтовано несумісність та альтернативність національних інтересів Росії та України, що підтверджується чинниками історичного, культурного, духовного та економічного розвитку. В кризових умовах вкрай важливою стає активність громадянського суспільства, котре переймає на себе і визначення змісту, і сам захист національних інтересів. Наголошено, що реальний суверенітет, безпека держави, суспільна злагода та високий рівень життя громадян своєю онтологічною підставою мають внутрішні детермінанти, зокрема національне самовизначення та діяльнісне самоутвердження українського народу. В даному випадку принципового значення набуває остаточне подолання духовно-практичних та політико-правових наслідків примусового знаходження України в системі тоталітарної реальності. Саме намаганням повернути Україну під верховенство Москви, нівелювати її ідентичність в державному, етнічному та культурному вимірах визначається спрямованість агресивної політики РФ проти нашої держави. Захист та відстоювання власних національних інтересів стають запорукою збереження Україною власної ідентичності та її утвердження як повноцінного су­б’єк­та міжнародних відносин.</p> Валентин Крисаченко Авторське право (c) 2021 Валентин Крисаченко https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234957 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 Вітчизняний кінематограф як протидія інформаційній агресії Російської Федерації (на прикладі історико-патріотичного кіно) http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234951 <p>У статті розкрито вплив інформаційної пропаганди РФ на сферу культурних індустрій України, зокрема кіновиробництво, окреслено місце та роль сучасного українського кінематографа як «м’якої сили» у боротьбі з гуманітарною експансією Російської Федерації, фактора впливу на масову свідомість та соціальні установки українців, засобу контрпропаганди, конструювання загальнонаціональної ідентичності та формування зрілої політичної нації в цілому.<br />Досліджено стан вітчизняного кінематографа упродовж 2014–2021 рр., розкрито основні причини, що гальмували його розвиток; проаналізовано громадські та державні законодавчі ініціативи, спрямовані на підтримку та розвиток сфери кіноіндустрії; розглянуто найбільш популярні українські ігрові та документальні фільми історико-патріотичного спрямування, з’ясовано їхнє значення у протидії пропагандистській політиці РФ.<br />Здійснено аналіз пропагандистської антиукраїнської кінопродукції, що нині виробляється в Російській Федерації, анексованому Криму та квазіреспубліках «ДНР» і «ЛНР», визначено основні ознаки її інформаційно-психологічного впливу, окреслено маніпулятивні техніки та прийоми. На основі аналізу російських пропагандистських фільмів зроблено висновок, що Україна у них представлена у винятково негативному образі, поширеними є тези про «антиконституційний переворот», «київський режим», який веде збройну боротьбу з незгодним із його політикою населенням Донбасу. Вкрай негативною є риторика фільмів: українці – це «хунта», «фашисти», «бандерівці», «радикали» та «націоналісти», які воюють проти «прос­тих людей», «шахтарів». Російська кінопропаганда щодо Криму полягає перш за все у створенні ілюзорної картини, яка виправдовує дії Кремля щодо анексії Криму, пояснюючи цей процес «неминучим» та «історично справедливим». <br />Український кінематограф розглянуто як дієвий інструмент у протистоянні російській інформаційній агресії, формуванні патріотичних почуттів громадян, їхнього прагнення до історичної правди та справедливості. Системна державна політика щодо протидії російській інформаційній пропаганді спричинила потужний розвиток вітчизняної кіноіндустрії, особлива увага якої спрямована на виробництво та популяризацію історико-патріотичного ігрового та документального кіно.</p> Оксана Семенова Авторське право (c) 2021 Оксана Семенова https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234951 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 Не поцінований досі материк української преси і книги в діаспорі: до виходу в світ двох українознавчих монографій професора М. Тимошика http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234354 Валентина Галич, Олександр Галич Авторське право (c) 2021 Валентина Галич, Олександр Галич https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234354 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 Всеукраїнські наукові читання з міжнародною участю «Свою Україну любіть!», присвячені 90-літтю з дня народження академіка П. Кононенка http://journal.ndiu.org.ua/article/view/235665 Юрій Фігурний, Наталія Безсмертна Авторське право (c) 2021 Юрій Фігурний, Наталія Безсмертна https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/235665 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 Відносини кочівників степу і хліборобів Східної Європи та міграційна концепція М. Гімбутас http://journal.ndiu.org.ua/article/view/233781 <p>Після отримання Україною незалежності в дослідженнях давньої історії Східної Європи, особливо у стосунках скотарів Степу та хліборобів Полісся, стали виникати штучно створювані окремими істориками проблеми. Зокрема, це стосується визнаної в Європі міграційної концепції археологині США М. Гімбутас. Після необґрунтованої «нищівної критики» археологів, представників «русского мира», на захист об’єктивності 50-річної розробки цієї теми М. Гімбутас у спеціальній монографії виступив археолог із Молдови В. Дергачов. Раніше міграційну концепцію завоювання Європи підтримували Д. Телегін, Х. Тодорова, Н. Риндіна, Є. Черних та ін.<br />У нашому дослідженні підтверджуються засади давньої історії відносин кочівників Степу і хліборобів Східної Європи, які охоплює міграційна концепція М. Гімбутас. Аналіз В. Дергачовим артефактів за кількістю захисних укріплень поселень кукутені-трипільців і кількістю наконечників стріл (зброї степових лучників-вершників) показав, що на ранньому, середньому та пізньому етапах культури Кукутені-Трипілля простежуються три хвилі військової інвазії проти європейських хліборобів. Вивчення робіт М. Гімбутас Х. Тодорової, Н. Риндіної, В. Збеновича, В. Дергачова дало можливість зробити висновки щодо напрямків руху середньоволзьких, середньостогівських та новоданилівських кочових племен східних районів Степу на захід і локалізувати на картах. <br />Подальші дослідження дадуть змогу автору вирішувати проблеми витоків та причин зникнення кукутені-трипільських племен, спалювання трипільських поселень, долі буго-дністровських та східнотрипільських племен.</p> Олексій Трачук Авторське право (c) 2021 Олексій Трачук https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/233781 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 Шляхетський рід хрінницьких у приватному й публічному житті ранньомодерної Волині. Лінія Михайла Сватковича Хрінницького http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234858 <p>У статті з’ясовується історія шляхетського роду Хрінницьких, який поступово протягом XVI – першої половини XVII ст. переходить із числа рядової дрібної непомітної волинської шляхти до статусу найвпливовіших родів, які відігравали важливу роль у політичному, воєнному та публічному житті волинського соціуму. Історіографічний огляд праць польських генеалогів, які залучають до польської шляхти й українську, засвідчує недостатність інформації про цей рід та деякі помилки, які завдяки документальним джерелам вдалося виправити. <br />На підставі документального матеріалу встановлено перші когорти роду, відновлено матримоніальні зв’язки та родинну структуру окремих його сімей. Виділяється діяльність окремих представників роду, які обіймали важливі місцеві уряди в тогочасному соціумі. З’я­со­вується, що вивищення цілого Хрінницького Дому серед волинського шляхетського загалу починається з Михайла Сватковича, який завдяки вигідним шлюбним зв’язкам породичався із впливовими волинськими родами Семашків і Русинів Берестецьких, які вже на той час обій­мали важливі земські уряди. Значного впливу в шляхетському середовищі досягає син Михайла Сватковича Іван Михайлович, який протягом тривалого часу (майже 46 років) обіймав уряди спершу земського луцького підсудка, а потім і судді цього суду. Аналізується публічна діяльність членів роду, зокрема їх участь у суспільно-релігійній боротьбі, пов’язаній із суттєвими змінами, що відбуваються у внутрішньому житті Речі Посполитої, зокрема й на Волині. Показано участь Хрінницьких у боротьбі проти запровадження Берестейської унії, їх діяльність у заснуванні братств та воєнних виправах. <br />Розглядається майновий стан роду протягом XVI – першої половини XVII ст. На документальному матеріалі доводиться, що члени роду, обіймаючи важливі земські уряди, починають збагачуватися й активно придбавають маєтки. Значні земельні володіння приносили їм і вигідні шлюбні партії з представницями/представниками князівських і магнатських родів. Все це сприяло переходу роду з числа дрібного шляхетського загалу до групи небагатьох впливових магнатських родів.</p> Ірина Ворончук Авторське право (c) 2021 Ірина Ворончук https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234858 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 «Nie na przekup, ale ku swey potrzebie będą»: внутрішня торгівля волинської шляхти Речі Посполитої у другій половині XVI – першій половині XVII століття http://journal.ndiu.org.ua/article/view/235163 <p>У статті проаналізовано соціально-економічні процеси у ранньомодерній Європі, зокрема торговельну справу на території її окремих регіонів. Розглянуто класичну економічну модель, згідно з якою Східна і Західна Європа розвивалася в різних напрямках, із орієнтацією на промисловість і сільське господарство. Досліджено законодавство, а саме II Литовський Статут і сеймові конституції на предмет оцінки зайнятості представниками нобілітаційного стану в комерції. Вказано, що активність волинської шляхти у торгівлі Речі Посполитої зумовлювалася як зовнішніми змінами на ринку, насамперед попитом на продукцію із Східної Європи, так і тенденцією, що простежувалася на континенті, коли ведення господарства ставало справою, що уможливлювала зростання прибутків. Проаналізовано загальну критику в інтелектуальних колах торговельної діяльності шляхти як такої, що могла вести до певного псування традицій. Прийнятними були перетини людини-рицаря і людини-торговця у тогочасному суспільстві, якщо шляхтич провадив торгівлю товарами із власних маєтностей і міг засвідчити це присягою.<br />На основі документального матеріалу судових книг Волині XVI–XVII ст. і опублікованих раніше джерел економічного характеру проаналізовано ключові напрямки торгівлі волинської шляхти у Речі Посполитій. Досліджено основний асортимент товарів, які продавали і купували представники еліти. Простежено участь волинської шляхти у торговельних операціях із центральними осередками річпосполитської економіки та їхню залученість до локальних ярмарків і торгів. Показано роль посередників, передовсім представників єврейської спільноти і селян із шляхетських фільварків, у торговельній підприємливості шляхти.</p> Ігор Гулюк Авторське право (c) 2021 Ігор Гулюк https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/235163 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 «Нехай би Русь по-руськи Русь учила»: освіта та «руська мова» у творах Касіяна Саковича «Desiderosus» (1625) і «Perspektiwa» (1642) http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234914 <p>Статтю присвячено ролі староукраїнської (руської) мови в освітньому процесі в Україні першої половини XVII ст. за творами видатного полеміста, вченого та релігійного діяча Касіяна Саковича. В основу дослідження покладено його праці «Desiderosus» та «Perspektiwa», які віддзеркалювали підходи автора до заявленої проблеми в різні періоди життя. Актуальність теми полягає у її недостатній вивченості, а також в особливій ролі розвитку освіти та мови в націєтворенні.<br />На основі аналізу зазначених праць було зроблено висновок, що вже у середині 1620-х років Касіян Сакович вважав, що ефективну систему вітчизняної освіти можна побудувати, спираючись, передусім, на позитивний досвід Римо-Католицької Церкви. Цю ідею він відстоював практично до кінця життя. На початку 1640-х років Касіян Сакович доповнив свої погляди на освіту публічною заявою в творі «Perspektiwa» про пріоритет народної (руської) мови в навчальному процесі вітчизняних шкіл – «Нехай би русь по-руськи русь учила». Подібна позиція, ймовірно, стала результатом переосмислення досвіду 1620-х років, коли він підкреслював роль народної (руської) мови передусім у релігійному житті українців. Було зроблено висновок, що саме Касіян Сакович був першим українським мислителем литовсько-польської доби, який порушив у площині публічної дискусії питання щодо ролі народної мови в культурному житті українців.<br />Пріоритети в освітньому процесі дають нам можливість уявити, якими саме на початку 1640-х років Касіян Сакович бачив представників нового покоління освічених українців. У його уявленні це люди, що поєднують здобутки трьох культур – власної національної (української), польської та грецької.</p> Михайло Довбищенко Авторське право (c) 2021 Михайло Довбищенко https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234914 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 Початковий період діяльності Української Центральної Ради: від 3 (16) березня до проведення Національного конгресу у квітні 1917 року http://journal.ndiu.org.ua/article/view/233132 <p>Серед багатьох питань, пов’язаних із феноменом Української революції 1917–1921 рр., особливу увагу дослідників привертає специфіка розгортання найбільш раннього етапу її історії. Це не випадково, адже в цей період український національний рух у Російській імперії, який із початком Першої світової війни фактично був підданий тотальній забороні, засвідчив свою силу і здатність стати реальним чинником мобілізації мас. Логіка історичного розвитку подій практично відразу ж після появи на початку березня 1917 р. у Києві організаційного центру українства зумовила революційну трансформацію суспільної свідомості у напрямі від поміркованих вимог, які висувалися у дореволюційний час відносно нечисленною групою громадських діячів і стосувалися переважно шкільництва, елементарних можливостей для розвитку національної культури та вкрай обмежених форм місцевого самоуправління, до потужного ствердження суверенної волі українського народу, який незворотно став на шлях державотворення.<br />Зважаючи на це, у статті висвітлюються як історичний контекст, обставини та умови створення Української Центральної Ради, так і особливості позиціонування в ній представників різних політичних течій упродовж найменш задокументованого періоду: від кінця лютого 1917 р. до Всеукраїнського національного конгресу (6–8 квітня 1917 р.). На основі аналізу спогадів учасників та свідків процесу, періодики та офіційних видань Української Центральної Ради уточнено прізвища групи українських діячів, які були її членами-засновниками. Наголошено на тому, що, попри невдоволення українських діячів старшого покоління, пов’язаних із Товариством Українських Поступовців, цей революційний парламент почав формуватися як широке об’єднання груп, партій та організацій, які репрезентували увесь спектр існуючих у той час українських політичних сил. Особлива увага звертається на те, що вже на початковому етапі формування Української Центральної Ради проблема консолідації постала однією з найбільш актуальних на порядку денному національного життя.</p> Олександр Кучерук Авторське право (c) 2021 Олександр Кучерук https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/233132 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 Єврейський пролетаріат в УСРР наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років http://journal.ndiu.org.ua/article/view/235686 <p>У статті розглядаються загальні тенденції формування єврейського пролетаріату в Україні наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. Проаналізовано динаміку зростання пролетаріату в СРСР і УСРР і зроблено висновок про збіг його темпів. Показано го­лов­ні тенденції збільшення робітників-євреїв на промислових підприємствах Одеси і Києва, а також головні сфери зайнятості єврейського населення за переписами населення 1926 і 1939 років. Виявлено причини вступу єврейського населення до лав робітничого класу УСРР, до яких віднесено економічні (безробіття, голод) й політичні (необхідність продемонструвати лояльність до нової – радянської – влади). Доведено, що поштовхом до заохочення широких верств населення, включаючи національні меншини загалом і єврейське населення зокрема, до роботи на фабриках і заводах стала політика індустріалізації. Розглянуто джерела формування пролетаріату в УСРР і висунуто припущення, що серед євреїв була досить висока частка кустарів, службовців і торговців, які перекваліфіковувались на робітників, частка ж селян була незначною з огляду на політику аграризації єврейського населення, яку здійснювала радянська влада. Продемонстровано механізм рекрутування потенційних робітників, що склався в СРСР, та висвітлення радянською пресою залучення єврейського населення до роботи на крупних індустріальних підприємствах. На прикладі групи єврейських робітників, що працювали на Щербинській шахті, показано шлях, який переважна більшість некваліфікованого єврейського населення мала пройти, щоб отримати роботу на промисловому підприємстві. Зроблено висновок, що попри численні труднощі різного характеру чисельність робітників-євреїв в УСРР невпинно збільшувалась, що можна трактувати як логічний наслідок потреби адаптуватися до нових умов життя за радянської влади.</p> Тетяна Перга Авторське право (c) 2021 Тетяна Перга https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/235686 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 «Киевлянка» Т. Левчука: Українська революція 1917–1921 років в українському радянському кінематографі http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234515 <p>Кіно постає одним із тих унікальних культурологічних феноменів, історія яких постійно привертає увагу дослідників. У XX ст. цей феномен визначав не лише напрям естетичних трансформацій культурного розвитку, але й справив вплив на формування ідео­логій та зміцнення політичних режимів. Сьогодні ця тема постає особливо актуальною з огляду на те, що методи пропаганди, характерні для диктаторських систем (зокрема, для радянського тоталітарного режиму), активно використовуються антидемократичною російською владою для досягнення своїх політичних цілей.<br />Особливий інтерес у контексті гібридної війни Росії проти України, яка триває сьогодні, викликає конструювання в кінематографі періоду СРСР образу «українського буржуазного націоналіста», адже інструментальні технології ідеологічного маніпулювання, які застосовувалися під час створення такого кшталту кінострічок, показали свою ефективність для формування світогляду «нової радянської людини». Форми такого типу свідомості і нині продовжують впливати на політичний вибір значної частини громадян нашої держави.<br />Фільм «Киевлянка», який аналізується у статті, був знятий 1958 р. українським радянським режисером Т. Левчуком на Київській кіностудії ім. О. Довженка. Стрічка є класичним прикладом ідеологічно заангажованої кінопродукції, тому на її прикладі доречно простежити технологічні принципи та конструктивні моделі, які застосовував радянський режим для фальсифікації історії України у XX ст., і особливо – подій, пов’язаних із Українською революцією 1917–1921 рр. У фільмі «Киевлянка» реалії Української революції зазнають системного спотворення, мета яких полягала у нав’язуванні глядачеві радянської версії того, як більшовикам в Україні вдалося встановити свою диктатуру. Зокрема, тотально сфальсифіковано факти, пов’язані зі спробою більшовиків захопити владу у Києві у жовтні 1917 р., боями за завод «Арсенал» у січні 1918 р., укладанням мирного договору між УНР та Німеччиною. Радянська пропаганда у такий спосіб намагалася сформувати у глядача лояльний до «радянської імперії» тип психологічного сприйняття реальності.</p> Олександр Хоменко, Богдан Скопненко Авторське право (c) 2021 Олександр Хоменко, Богдан Скопненко https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234515 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 ХІV Міжнародний конкурс з українознавства для учнів 8–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів http://journal.ndiu.org.ua/article/view/236396 Олена Газізова Авторське право (c) 2021 Олена Газізова https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/236396 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 У пошуках засад консолідаційного поступу України в реалізації цілей сталого розвитку http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234479 <p>У статті осмислюються ключові ідеї книги П. Водоп’янова та В. Крисаченка «Стратегия бытия человечества: от апокалиптики к ноосферному веку» (2018) у контексті пошуків засад консолідаційного поступу України в реалізації цілей сталого розвитку. Зак­центовано увагу на аспектах, які актуалізують формування нового ставлення до природи, спрямованого на виживання людства, подолання небезпек та загроз у житті сучасного суспільства, що вимагає вдосконалення кожного з людей і світового суспільного устрою в цілому. Виокремлено головні ідеї книги, а саме: ідею значущості для людства новітніх світоглядних цінностей та ідею доцільності вибору ним безпечних стратегій розвитку. У контексті реалізації цих ідей наголошено, що авторам вдалося здійснити аналіз світоглядних висновків та об’єктивних закономірностей розвитку природи, а також наслідків людської діяльності, що сприяють або перешкоджають руху людства до самознищення, дослідити різноманітні версії апокаліпсису, основні напрями досягнення економічної, екологічної та енергетичної безпеки, обґрунтувати стратегію сталого (достатнього) розвитку. У зв’язку з цим показано, що розробка цих проблем, здійснена у книзі, призвела автора статті до роздумів з метою застосування основних ідей книги до сучасної України, яка наразі вступила в добу глобалізаційних змін. Зокрема, закцентовано увагу на досягненнях, труднощах та перспективних зав­даннях у вирішенні проблеми сталого (достатнього) розвитку сучасною Україною. Зроблено висновок, що ця книга сприяє формуванню сучасного глобального мислення, спрямованого на актуалізацію значущості загальнолюдських ціннісних та стратегічно-буттєвих засад консолідаційного поступу людства в цілому і українського соціуму зокрема.</p> Надія Турпак Авторське право (c) 2021 Надія Турпак https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234479 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 Українська діаспора в боротьбі з російськими фальсифікаторами історії України після Другої світової війни http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234291 <p>Стаття написана на основі опрацювання автором архівів української еміграції під час наукового стажування у Великій Британії. Її завданням є з’ясувати та увиразнити засоби і шляхи, які викориcтовувала українська діаспора у своїй боротьбі з інформаційно-пропагандистським наступом Москви проти позитивного розв’язання західною спільнотою «українського питання» після Другої світової війни. <br />То був час, коли російська урядова машина посилила свою контрпропагандистську роботу на західному напрямку. За цих умов світ продовжував сприймати українців як частину «великого радянського народу», який одностайно будує комунізм, а саму Україну – лише формально державою за декларативним записом її назви в документі ООН як країни з вагомим внеском у перемогу над фашизмом. <br />За умов бездержавності українські громадські інституції на чужині заступили державні посольства та офіційні представництва і взяли на себе відповідальну справу постійного засівання українського інформаційного поля. <br />Українська діаспора у своїй боротьбі з інформаційно-пропагандистським наступом Москви проти позитивного розв’язання західною спільнотою «українського питання» використовувала такі засоби: йшлося, зокрема, про перевірку наявності україніки в головних бібліотеках країн, де компактно проживали українські емігранти; аналіз того, що інтерпретували автори-чужинці у нечисленних текстах про Україну і українців. <br />Представники українських громадських організацій налагоджували особисті контакти із директорами бібліотек у містах із компактним проживанням українців. Мета – створення там відділів української книги і преси. 1948 року у Мюнхені створено централізовану мережу для забезпечення українськими виданнями головних чужинських бібліотек.<br />Успішний прорив інформаційної блокади Москви питання про голодомор 1933 р. здійснено за допомогою серії видань англомовних брошур із цієї проблеми коштом Союзу Української Молоді на чужині.</p> Микола Тимошик Авторське право (c) 2021 Микола Тимошик https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/234291 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 Специфіка критики буржуазних теорій у філософії доби «пізньої» УРСР (на прикладі праць Лариси Левчук) http://journal.ndiu.org.ua/article/view/236505 <p>У статті розглядається специфіка філософської критики в добу «пізньої» УРСР західних концепцій філософії, психології та мистецтва на прикладі книг Лариси Левчук «Мистецтво в боротьбі ідеологій» і «Психоаналіз: від безсвідомого до “втоми свідомості”». Показано специфічне втягнення в радянський філософський дискурс теоретичного доробку психоаналізу у всіх його різновидах, а також ознайомлення за допомогою цих книг радянського читача з ідеями культових митців Заходу. Серед представників «неореалізму», які відігравали значну роль у розвитку мистецтва насамперед Італії та Франції, Л. Левчук зупиняє свою увагу на творах Р. Гуттузо, К. Леві, В. Пратоліні, Р. Росселіні, В. де Сіка, А. Фужерона та ін.<br />Книгу «Мистецтво в боротьбі ідеологій» видано у 1985 р., коли на офіційному рівні йшлося не стільки про «перебудову», як про «прискорення соціально-економічного розвитку». Книга написана з позицій «філософського соцреалізму», коли виклад і висновки підганяються під ззовні заданий ідеологічний шаблон, хоч і відрізняється професіоналізмом та широтою охоп­лення матеріалу. На особливу увагу заслуговує застосування авторкою теорії психоаналізу у дослідженні феноменів західного мистецтва. <br />Книгу «Психоаналіз: від безсвідомого до “втоми свідомості”» опубліковано 1989 р., на піку перебудови. Вона побудована на такому самому типологічному матеріалі (тільки із залученням значно ширшого кола ідей і джерел), засвідчує вільне володіння авторкою цим матеріалом й ідеологічно незашорений його виклад, що вводив читачів у заявлене у книзі коло проблем. <br />Зазначено, що введення концепцій західної філософської думки та імен західних митців в інтелектуальний обіг суспільства доби УРСР розширювало його світоглядні горизонти, створюючи почуття багатства та різноманітності мистецького і філософського життя за кордоном СРСР. Зняття ідеологічного пресингу у розпал перебудови засвідчило, що частина філософів радянської доби вільно орієнтувалася у світовій філософській, культурологічній і психологічній думці. <br />Дослідження минулого, у тому числі і філософії доби УРСР, є необхідною умовою для створення цілісної картини тієї епохи та прояснення низки тенденцій сучасності.</p> Ірина Грабовська, Сергій Грабовський Авторське право (c) 2021 Ірина Грабовська, Сергій Грабовський https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/236505 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300 Українські етнокультурні процеси у науковому доробку Леоніда Залізняка (до 70-річчя з дня народження) http://journal.ndiu.org.ua/article/view/235935 <p>У статті проаналізовано внесок Л. Залізняка у розвиток сучасної етнології, зокрема вивчення прадавньої історії України, українського етногенезу та сучасних вітчизняних етнокультурних процесів. Виявлено, що пріоритетом його досліджень є етнокультурні студії, які у добу пострадянської України набули довершеності й системності осмислення. З’ясовано, що праці вченого відзначаються ґрунтовністю новітніх методологічних підходів, масштабністю проблематики (від давньої історії, україногенези до сучасних подій та роздумів про місце України серед світових цивілізацій), високою науковою ерудицією і глибиною знань. Доведено, що Л. Залізняк запропонував не лише науковому середовищу, а цілому українському суспільству концепцію походження українського народу, побудовану на глибокому розумінні закономірностей історичного процесу утворення народів і розвитку націй. Обґрунтовано, що вчений працює над вдосконаленням цієї концепції, постійно повертається до поглиблення найважливіших питань україногенези, становлення української держави, етапів формування української нації, місця України серед світових цивілізацій тощо. З’ясовано, що побудована видатним вченим концепція походження українського народу має велике політичне значення, оскільки є міцним і надійним підґрунтям для утвердження української незалежної держави, а популяризація цієї концепції у народній самосвідомості допомагає зберегти самобутність українського народу в сучасному етнокультурному просторі. Виявлено, що Л. Залізняк активно долучився до осмислення реалій та сутності неоголошеної російсько-української гібридної війни. Зазначено, що наукові праці Л. Залізняка дають змогу осягнути минуле України й українців, фахово осмислити українські етнокультурні процеси, допомогти сучасній українській нації відновити територіальну цілісність українського етнокультурного простору та зберегти самобутність українського народу на сучасному етапі його етнокультурного розвитку.</p> Юрій Фігурний, Ольга Шакурова Авторське право (c) 2021 Юрій Фігурний, Ольга Шакурова https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/ http://journal.ndiu.org.ua/article/view/235935 Tue, 03 Aug 2021 00:00:00 +0300