Українознавство

Концепція етнокультурного розвитку українського суспільства (1991—2022) у контексті ескалації російсько-української війни

Олег Чирков — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

Автор доповнив концепцію етнокультурного розвитку українського суспільства в умовах політики реваншу РФ, зважаючи на зміну суспільно-політичних умов після ескалації російсько-української війни 24 лютого 2022 р. Дослідження спирається на теорію та методологію українознавства як системи наук про Україну. Для виявлення та узагальнення змін в етнокультурній сфері суспільства відслідковано повідомлення ЗМІ, враховано певні оцінки експертів. Зміни етнокультурного розвитку розглянуто на різних територіях країни. Російсько-українська війна, розпочата Москвою в лютому 2014 р., стала визначальним чинником, що поляризував етнокультурний розвиток українського суспільства у різних його частинах, а ескалація війни в лютому 2022 р. призвела до посилення й прискорення вже наявних тенденцій розвитку. Здійснення геноциду української нації стало тепер неприхованим, цей намір відображається у заявах російських політиків, а дії та їх наслідки потрапляють в об’єктиви відеокамер. На додатково захоплені рашистами території країни приходить «російський світ» («русскій мір»): обмеження у правах, різні види насильства, мародерство та привласнення чужої власності, посилена імперська пропаганда, фільтраційні табори, репресії, примусові переміщення до РФ, переривання усіх каналів зв’язку з вільною від окупантів територією, поширення етнофобії, російської професійної культури, російських стандартів в освіті, у роботі ЗМІ тощо. На вільних від окупанта теренах відбуваються етнополітичні та етнокультурні консолідаційні процеси на основі української етнічності, спадщини Російської імперії та «СССР» стає менше. Тут втрачає позиції російська мова, російська професійна культура, російська «церква» та інший російський культурний набуток імперських часів. З районів, що зазнають обстрілів росіянами, люди їдуть вглиб України та за кордон.

Діяльність адмірала А. Покровського у розбудові українського флоту у Криму та на Півдні України у 1917–1918 рр. (До 160-річчя з дня народження)

Сергій Губський — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

У статті висвітлюються питання створення та розбудови українських військово-морських сил у Криму та на Півдні України (1917–1918) у діяльності адмірала Української Держави Андрія Георгійовича Покровського (1862–1944). Велика увага акцентується на значному особистому внеску А. Покровського в добу Української Центральної Ради (УЦР) та Гетьманату П. Скоропадського в організацію національного українського флоту. Зазначається, що віце-адмірал колишньої Російської імперії А. Покровський став одним із тих вищих представників командного складу флоту, які активно підтримали процес українського державотворення. Він активно заперечував намагання Центральної Ради втілити в життя ідею добровільної служби на флоті і вважав, що долю молодої держави мають вирішувати не політичні гасла, а сила зброї. Це особливо проявилось під час правління гетьмана, коли А. Покровському, перебуваючи на посадах командира Чорноморського флоту та міністра морських справ, вдалося відновити повноцінний український військово-морський флот на Чорному морі.
Констатовано, що після перемоги антигетьманського повстання А. Покровський не сприйняв нову республіканську форму правління та відійшов від українського військового руху. Зазначено, що в теперішніх умовах повномасштабної агресії путінської Росії проти України досвід наших попередників з організації національно-державного і військового життя сприятиме збереженню державотворчих традицій нашого народу та слугуватиме зміцненню власної самосвідомості військовослужбовців українських збройних формувань.

ІІ Всеукраїнські наукові читання «Свою Україну любіть!»

Юрій Фігурний, Ольга Шакурова, Наталія Безсмертна — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

Огляд ІІ Всеукраїнських наукових читань «Свою Україну любіть», присвячених розвитку і впровадженню українознавства в освітній та гуманітарний простір України та осмисленню наукової спадщини фундатора сучасного українознавства, засновника та багаторічного директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України, академіка, професора, доктора філологічних наук Петра Кононенка.

Особливості сприйняття західноєвропейських впливів українською філософією та соціологією в добу УРСР

Тетяна Талько — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

Рецензія на колективну монографію «Латентні західноєвропейські
дискурси в українській філософії та соціології доби УРСР» / за наук. ред. канд. філос. н., доц. К. Настоящої. Тернопіль: Вид-во «Крок», 2022. 229 с.

Соціологічний аналіз культурного життя сучасних українців

Юрій Фігурний — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

Рецензія на працю Л. В. Чупрія, Л. Г. Скокової, К. В. Настоящої «Культурні практики населення України». Київ, 2021. 202 с.

XV Міжнародний конкурс з українознавства для учнів 8–11 класів закладів загальної середньої освіти

Олена Газізова — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

Результати XV Міжнародного конкурсу з українознавства для учнів 8–11 класів закладів загальної середньої освіти

ІІ Міжнародний конкурс для вчителів закладів загальної середньої освіти України та освітніх установ української діаспори «Українознавчі пріоритети освітнього процесу»

Олена Газізова — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

Результати ІІ Міжнародного конкурсу для вчителів закладів загальної середньої освіти України та освітніх установ української діаспори «Українознавчі пріоритети освітнього процесу»

Племінні гнізда поселень скіфів-землеробів Лівобережної України

Олексій Трачук — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

У ХХ ст. П. Третяков, Б. Тимощук, І. Фроянов, В. Мавродін та ін. обґрунтовано розглядали гнізда поселень як залишки структури союзів племен, названих у давньоруських літописах. Археологічні дослідження поселень та городищ VII–ІІІ ст. до н. е. на території України за останні сто років створили можливості для подальших соціальних досліджень слов’ян. За топографічну основу пошуку гнізд поселень слов’янських родів і племен можна, за словами Б. Рибакова, «взяти ту стійку територію, яка уже тричі, на трьох хронологічних зрізах, виявляла однаковість своїх основних контурів, ту, яку вже неодноразово називали батьківщиною праслов’янських племен». Дослідження соціальної структури племен скіфів-землеробів, які із Правобережжя поширилися на території Лівобережної України, ми можемо розпочати з нанесення поселень землеробів у басейнах річок Ворскли, Сули, Псла, Сейму та Сіверського Дінця на сучасні карти масштабу 1:250 000. Подальше картографування поселень скіфів-орачів в ареалі Правобережної України та неврів у Верхньому Подніпров’ї створюватиме перспективу географічних, соціальних і лінгвістичних досліджень та виявлення характерних рис етногенезу слов’ян-українців від літописних племен до доби заліза, бронзи та міді.

Етнічні спільноти давньої Європи як культурні ідентичності (на прикладі кельтів залізної доби)

Геннадій Казакевич — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

Походження та поширення етнокультурних спільнот, таких як кельти, германці, слов’яни, скіфи тощо, залишається актуальною проблемою для археології та лінгвістики. У статті розглядаються основні концепції походження кельтів залізної доби, включаючи традиційну центральноєвропейську теорію, гіпотезу західноєвропейського походження, а також нещодавні наукові пропозиції, згідно з якими «кельти» є не більше ніж історіографічним кліше, створеним греко-римськими авторами. Ймовірно, жодна з цих концепцій не здатна дати достовірної відповіді на питання походження кельтів. Водночас автор вважає можливим знайти точки дотику у положеннях різних гіпотез шляхом синтезу відомостей історії, лінгвістики, археології та генетики й, таким чином, пояснити феномен стародавніх кельтів. Зазначено, що античні автори справді довільно вживали етнонім «кельти/галати/галли» для позначення різних етнічних груп, водночас більшість цих груп використовувала кельтські діалекти. Зазначений етнонім походить з кельтських мов, тому, ймовірно, що кельти справді використовували його, принаймні якоюсь мірою (наприклад, для позначення належності до певної соціальної групи).
Концепція гальштатської та латенської культур як археологічного відповідника лінгвістичних кельтів сьогодні виглядає застарілою, однак археологічні відомості засвідчують, що більшість кельтських племен справді мала спільні риси у сфері ремесла, мистецтва, релігійних уявлень та ритуалів. Генетичні дослідження та ізотопний аналіз викопних решток носіїв гальштатської та латенської культур засвідчують гетерогенний склад кельтів і дають можливість відкинути гіпотезу про масові міграції як основний чинник поширення культури кельтів. Натомість провідну роль у цьому відігравали мікроміграції та соціальні контакти, які призводили до обміну товарами, технологіями та ідеями. Автор припускає, що кельтська ідентичність мала високий соціальний престиж, що сприяло її сприйняттю соціальною елітою різних груп «варварського» населення Європи. Саме так можна пояснити появу окремих кельтських елементів у культурі Давньої України.

До питання хронології організації української інтелігенції Севастополя «Кобзар» на початку ХХ століття

Антон Божук — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

Дослідження присвячене питанням часу виникнення, періоду і форм існування та змін керівництва організації української інтелігенції «Кобзар», заснованої на початку ХХ століття в Севастополі та пов’язаної з ім’ям інженера Левка Мацієвича, що був у зазначений період одним із найвидатніших активістів українського національного руху в місті. За наявними даними, конспіративна організація «Кобзар», ще не маючи на той час назви, постала в 1901 році на основі самодіяльного робітничого театру в Народному домі Севастополя, що діяв як гурток любителів українського драматичного мистецтва під режисурою Левка Мацієвича та Олександра Коваленка. Члени організації заснували відділення серед службовців порту та гарнізону Севастополя, в подальшому долучившись до українізації місцевих військових частин. Організація могла мати причетність до об’єднаної автономної громади Севастополя, що входила до Загальної безпартійної української організації. За наявними даними, у 1905–1906 рр. організація «Кобзар» або розпочала легальну діяльність під керівництвом Левка Мацієвича, або взагалі будь-яку, проте дані з життєпису самого Мацієвича за 1906–1908 рр. не дають можливості стверджувати, що він керував організацією «Кобзар» чи взагалі займався громадською діяльністю в Севастополі. З 1905–1907 рр. гурток «Кобзар» був осередком українського національно-громадського руху, що об’єднував військовослужбовців Чорноморського флоту та цивільних мешканців Севастополя. У березні–квітні 1917 р. фактично всі члени організації «Кобзар» увійшли до Головної Ради Української Чорноморської Громади. В подальшому, існуючи в різних формах в умовах німецького, більшовицького, денікінського та врангелівського панування в Криму, українська національна формація Севастополя припинила своє існування наприкінці 1920 року зі встановленням радянської влади на півострові.

Рудяківська пересувна навчальна кошикарська майстерня: створення та функціонування (1905–1913 рр.)

Олена Жам, Валентина Молоткіна — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

У статті висвітлено історію створення та функціонування Рудяківської пересувної навчальної кошикарської майстерні (спеціалізувалася на виготовленні кошиків та інших побутових виробів із лози) у 1905–1913 рр. Проаналізовано природні, соціально-економічні обставини її становлення, асортимент і ринок збуту продукції, особливості організації навчального процесу. Наведено дані про техніко-технологічний процес виробництва. Актуальність статті визначила відсутність комплексних наукових досліджень, присвячених цій проблемі. Наукова новизна полягає у тому, що ця тема вперше стала об’єктом самостійного вивчення. Запроваджена до наукового обігу інформація органічно доповнює проблему становлення вітчизняної професійно-технічної освіти, поглиблює знання з історії Переяславщини. У процесі дослідження діяльності майстерні автори прийшли до висновку, що функціонування навчально-виробничого закладу сприяло підвищенню кваліфікаційного рівня місцевих майстрів з лозоплетіння, їх виробничої діяльності, позитивно вплинуло на економіку села, розширило можливості для місцевого населення отримувати професійну освіту, позначилося на розширенні мережі професійних закладів з підготовки кваліфікованих професійно-технічних працівників Переяславського повіту, демонструвало прогресивну роль земства в галузі розвитку місцевих промислів та ремесел. Встановлено, що розвитку лозоплетіння у досліджуваному регіоні сприяв ряд факторів: наявність тут значної кількості дешевої сировини, відносно нескладна технологія виробництва і завдяки цьому доступність її для усіх категорій селянського населення, можливість займатися виробництвом у вільний від сільськогосподарських робіт час, широкий ринок збуту, мінімальні затрати на організацію виробництва. Вивчення земського досвіду із запровадження навчально-виробничих майстерень, їх позитивних і негативних сторін має суттєве значення для реформування й розвитку системи сучасної освіти. В подальшому предметом дослідницької уваги можуть стати інші заклади професійно-технічної освіти Переяславського повіту, в тому числі й кошикарські навчальні майстерні в Гусинцях, Салькові.

Російська стратегія геноциду української нації: московські злочинні «хвилі» голодоморів

Валентин Крисаченко — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

Досліджується геноцид української нації в СРСР шляхом штучних голодоморів 1921–1923, 1932–1933 і 1946–1947 років. У кожному з них українці зазнавали непоправних людських, політичних, культурних, інтелектуальних, економічних, матеріальних та інших втрат. Голодомори як злочини геноциду визнані Верховною Радою України, парламентами 19 держав світу, низкою поважних міжнародних організацій та інституцій. Вся повнота відповідальності за вчинені злочини геноциду покладається на окупаційну російську владу в Україні. Створена нею партійно-радянська система тоталітарного правління здійснила ідеологічне обґрунтування, організаційне провадження та безпосереднє виконання геноциду значної частини української нації. Ідеологічна компонента знаходилась у віданні більшовицької правлячої партії. Організаційна включала вертикаль управлінських та виконавчих структур, з особливою контролюючою роллю мультимодальних репресивних органів. Виконавча складова формувалась на основі повноважень і представників останніх, з широким залученням колаборантів. Згідно з кримінальним правом суб’єктом відповідальності постає сторона, щодо якої доказово зроблено висновок про її безпосередню участь у спричиненні дій, кваліфікованих відповідно до існуючого законодавства як протиправні, тобто злочинні. В такому контексті відповідальність за злочин голодомору-геноциду розмежовується на чотири рівні: особиста, колективна, колегіальна, державна. Це дає підставу для відкриття кримінального провадження не лише проти тих чи інших персоналій, причетних до організації голодоморів, але й проти самої держави (СРСР), політичних структур (РКП(б)–ВКП(б)–КПРС), управлінських та силових органів (Наркомати та ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ та ін.), виконавчих угруповань та груп (комнезами, буксирні бригади тощо). Апеляційний суд Києва розглянув провадження про Голодомор 1932–1933 рр. за статтею 442 Кримінального кодексу України про злочин геноциду і визнав особисту провину низки тодішніх партійних керівників. Заключний документ Апеляційного суду прикметний низкою принципових висновків, котрі створюють підставу для розгортання подальших проваджень у цьому напрямку, зокрема законодавчого, управлінського та процесуального його здійснення. Цю роботу необхідно продовжувати і поглиблювати, оскільки позиція Росії щодо України не зазнала жодних позитивних змін. Нинішня повномасштабна гібридна війна, яку РФ провадить проти України, є проявом і продовженням її багатовікової стратегії щодо українського народу з метою позбавлення його фізичного та цивілізаційного існування.

Змосковлення свідомості західноукраїнського населення засобами партійно-радянської преси (На матеріалах архіву редакції чернівецької обласної газети «Радянська Буковина». 40–50 роки ХХ ст.)

Микола Тимошик — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

Уперше на широкому масиві архівних матеріалів предметом дослідження стала практика змосковлення комуно-радянськими ідеологами засобами преси свідомості українського населення Галичини, Північної Буковини та Закарпаття після приєднання цих областей до складу радянської України. В основу статті покладені архівні документи редакції та підшивка газети «Радянська Буковина» післявоєнної доби.
Автор поставив за мету з’ясувати запроваджений московськими ідеологами порядок висвітлення життя трудящих Буковини, провідні ідеологічні акценти в пропагандистських статтях та інших публікаціях на сторінках головної газети краю. Окреслено систему контролю за діяльністю цієї газети з боку обкому партії та виокремлено головні змістові акценти закритих оглядів преси. Такі огляди та рішення, які за ними приймалися, розглядаються в статті як один із проявів каральних засобів для тих керівників газет та їх творчих колективів, які не дотримувалися цієї системи.
Регламентований партією порядок висвітлення на сторінках місцевої партійно-радянської преси різних сфер життя краю з точки зору панівних на ту пору комуністичних наративів. Головна сутність їх зводилася до формування громадської думки щодо одностайної підтримки трудящими цих областей політики партії і радянської держави та обґрунтування сталінської тези «жити стало краще, жити стало веселіше». Запровадження цього порядку здійснювалося шляхом публікацій підготовлених партійно-ідеологічними працівниками та викладачами катедр марксизму-ленінізму місцевих вишів пропагандистських статей. Тематику, автуру, періодичність вміщення таких публікацій на шпальтах обласної та районної преси затверджували щоквартально на засіданнях бюро обкомів партії.
Проаналізована практика кремлівських ідеологів 40–50-х років минулого століття нав’язувати населенню через пресу власну, всуціль сфальшовану, версію фактів і подій є суголосною з реаліями новітньої російсько-української війни, зосібно на тимчасово окупованих Росією територіях сходу та півдня України.

Геополітична роль Китаю в сучасному глобалізованому світі

Леонід Чупрій — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

У статті досліджується посилення зовнішньополітичної діяльності Китаю в умовах активізації сучасних викликів. Зазначається, що Китай входить до числа найбільш швидкозростаючих економік світу, він став найбільшим експортером у світі, збільшивши при цьому також і імпорт. Підкреслюється, що у відповідь на економічне зростання Китаю на Заході та в деяких азіатських країнах, зокрема Японії, сформувалася концепція «китайської загрози», фундатори якої вважають, що Китай негативно впливає на азіатську систему безпеки через його посилене економічне зростання і прагнення відігравати домінуючу роль в регіоні, не завжди враховуючи інтереси інших азіатських країн. Визначаються особливості сучасного зовнішньопoлітичного курcу Китaю, зокрема, зазначається, що, як і раніше, ceрйозна увага приділяєтьcя відносинам з вeликими дeржaвaми. Так, Сі Цзіньпін aктивнo контактує з США, країнами Євросоюзу, Індією. Значний акцент робиться на збалансованому зовнішньополітичному курсі країни. Велика увага приділяється країнам БРІКСу, зокрема Росії, Індії та ПАР. Китай також зміцнює відносини з країнами, що розвиваються. Про це свідчить візит Сі Цзіньпіна в південноафриканські країни і країни Карибського басейну. Особлива увага приділяється російському вектору, який спрямований на те, щоб спільно протистояти США і НАТО. Підкреслюється, що економічне та геополітичне зростання Китаю також стримує цілий ряд проблем, які потрібно вирішити. Це насамперед неповний перехід до ринкової економіки, надмірне державне втручання в економіку, банківський сектор, відсутність верховенства права, порушення прав і свобод людини, велика залежність від експорту, сильне надлишкове кредитування і зростаючий борг, екологічні проблеми.

Українські мандрівні студенти – носії гуманних ідей XVII–XVIII століть

Лілія Борисевич, Марія Новосад, Алла Сініцина — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

У статті йдеться про життя і діяльність українських студентів, які в різні історичні часи несли в народ ідеї гуманізму та просвітництва. Серед найдавніших провісників були українські мандрівні студенти, яких у народі називали мандрівні дяки, миркачі, ваганти. Вони були просвітниками ідей світової культури, популяризаторами власної творчості, носіями важливих політичних, громадських і суспільних думок. Проаналізовано творчу спадщину мандрівних студентів XVII–XVIII ст. як вияв гуманних ідей, морально-етичних засад крізь призму бурлескно-травестійної поезії. Розкрито соціокультурні обставини тогочасного життя і діяльності мандрівних студентів. Виявлено характерні особливості написання ними колядок, пісень і їх жанрову спрямованість.
Розглянуто сатиричну творчість мандрівних студентів XVII – ХVІІІ ст. в Україні. Відзначено, що бурлескна й травестійна поезія вписується в культуру Просвітництва й спрямована на утвердження гідності людини, висміювання вад тогочасного суспільства. Особливої критики зазнали священики і тогочасна суспільна еліта, покликані подавати моральний приклад простим людям. Творчість мандрівних студентів підтверджує основну тезу Просвітництва: мистецтво покликане виховувати в людині високі моральні якості.

«Тут все: гармонія, краса та досконалість, природа вся в один акорд злилася…» (До 145-річчя з дня народження та 90-річчя з дня смерті Максиміліана Олександровича Волошина)

Ірина Краснодемська — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

Стаття присвячена життю і творчій діяльності мислителя, поета, художника Максиміліана Олександровича Волошина, річниці з дня народження й дня смерті якого виповнюються в цьому році. Розкрито біографічні сторінки, показано різнобічність і яскравість його таланту. М. Волошин відіграв значну роль у розвитку українського культурно-мистецького життя кінця XIX – перших десятиліть XX ст. Він був високоосвіченою людиною: поет, публіцист, літературний і мистецький критик, художник, філософ, мав парадоксальне мислення. Саме у Криму, в Коктебелі, до М. Волошина приходило натхнення, тут він розкрив у собі художній дар і став талановитим акварелістом, написав більшість своїх творінь, які відбивають його зв’язок з півостровом. Він написав Кіммерію не з натури, а своїм власним методом закінченого зображення. Завдяки цьому побачили світ його улюблені кримські пейзажі з віршованими написами. Будучи представником символізму й акмеїзму, в поезії та малярстві він відображав історію та природу Криму. Художник хотів, щоб, дивлячись на картину, людина хотіла пройти по цій землі і вдихнути повітря на повні груди. Максиміліан Олександрович заперечував російськість Криму і засуджував його завоювання Російською імперією та практику російського панування в ньому.
Творчість митця довгий час не була адекватно оцінена, тому маємо об’єктивно продовжити її вивчення з метою з’ясування значення його творчої спадщини в тогочасному суспільному житті та винесення досвіду й уроків для майбутніх поколінь українців і росіян.

Ідеї справедливості у філософії Григорія Сковороди в контексті західної філософської традиції трактування поняття справедливості (До 300-річчя філософа)

Ірина Грабовська — Sun, 24 Jul 2022 00:00:00 +0300

Стаття присвячена 300-й річниці від дня народження видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди.
Зазначено, що кожна епоха має свій погляд на видатну людину та її творчий доробок, зокрема, коли йдеться про філософський спадок. Разом із образом філософа еволюціонує і розуміння його основоположних ідей та вчення. Їх прочитання та засвоєння набувають співзвучності з проблемами нового часу або втрачають актуальність у ньому.
У статті розглядається одна із наскрізних ідей філософії Сковороди – ідея справедливості. Зроблено порівняльний аналіз трактування українським філософом справедливості з західноєвропейською традицією розгляду цієї ідеї протягом багатьох віків людської історії – від праць Арістотеля, біблійних текстів до сучасників українського мандрованого філософа, з працями яких він був знайомий завдяки мандрівці тогочасною Європою та навчанню в Києво-Могилянській академії.
Вказано на особливе значення справедливості у ментальності українців. Акцентовано спеціальну увагу на понятті справедливості у зв’язку з подіями Революції Гідності та війни України проти російських фашистів та неототалітарного путінського режиму.
У висновках зазначено, що, відзначаючи у буремному в історії сучасної України 2022 р. 300-річчя від дня народження видатного українського філософа Григорія Сковороди, варто спеціально наголосити на утвердженні українською нацією на практиці його ідей справедливості, свободи, людської гідності.