Походження українців очима науковців, імперських політиків та їхніх адептів в Україні

Анотація

Стаття торкається ключової проблеми історії Східної Європи – історичної спадщини княжого Києва та держави Русь. Аналізуються аргументи прибічників ранньосередньовічної версії походження українського народу та їх супротивників – сучасних симпатиків історичного міфу часів пізнього сталінізму – давньоруської народності як «колиски трьох братніх народів». Пізньосередньовічна концепція походження українців, росіян та білорусів є радянською версією дуже давнього імперського історичного міфу. Він суперечить нормам сучасної етнології і формувався після Другої світової війни як типова радянська ідеологічна конструкція. У наш час найбільш переконливою і популярною серед науковців є концепція походження українців з раннього середньовіччя (V–VІІ ст.). Біля її витоків стояв М. Грушевський. Сучасна етнологія розглядає народи як етнокультурні організми, які народжуються, проходять свій  життєвий цикл і дезінтегруються переважно шляхом асиміляції іншими народами. Вік етносів визначається неперервністю етнокультурного розвитку на їхніх етнічних землях. Неперервність розвитку на землях Англії, Франції, Іспанії, Німеччини, Чехії, Сербії, Польщі та України з раннього середньовіччя до нашого часу дає підстави починати національну історію згаданих народів з V–VІІ ст. Пройшовши племінну фазу розвитку у ранньому середньовіччі (V–ІХ ст.), згадані народи Європи створили свої перші держави. Саме в цей час постала держава Київська Русь, яка консолідувала слов’янські племена Південної Русі в єдиний етнос руських-рутенів (стародавніх українців). Українці, як і переважна більшість народів середньої смуги Європи (англійці, французи, іспанці, німці, поляки, чехи, серби, хорвати та ін.), родом з раннього середньовіччя (V–VII ст.) і продовжують розвиватися на своїх етнічних землях до нашого часу.