Етнокультурні та етногенетичні студії Леоніда Залізняка (1973–1991)

Анотація

У статті зроблено аналіз етнокультурної та етногенетичної проблематики у наукових працях Л. Залізняка, опублікованих ним у 1973–1991 рр. Виявлено, що археологи в СРСР, вивчаючи праісторію, чітко дотримувалися унормованих канонів стадіально-формаційного розвитку людства, тому й надавали перевагу у своїх дослідженнях соціально-економічній проблематиці, разом з тим вони не могли повністю оминути увагою етнокультурний вимір чи, як тоді це називалося, культурно-історичну періодизацію, оскільки під час вивчення стародавніх артефактів саме аналіз їх чи подібностей, чи відмінностей давав змогу вченим відкривати нові археологічні культури та їх локальні варіанти тощо. Доведено, що Л. Залізняк спочатку як аматор (член гуртка юних археологів) – кінець 50-х – 60-ті роки ХХ ст., а згодом як фаховий археолог і дипломований дослідник – кінець 60-х – початок 90-х років ХХ ст. – опрацював величезну кількість археологічних матеріалів і стоянок (стійбищ) первісних людей, більшість з яких відкрив особисто й самостійно ввів у науковий обіг. З’ясовано, що Л. Залізняк виважено проаналізував етнокультурні та етногенетичні процеси у фінальному палеоліті та мезоліті на теренах Поліської низовини та довів, що вони є складовою частиною тогочасного загальноєвропейського розвитку людини розумної. Вченим доведено, що внаслідок довготривалих економічних процесів на рубежі плейстоцену та голоцену з’являються перші етнокультурні (протометаетнічні) спільноти, які заселяють територію, співвідносну з природно-географічними кордонами ландшафтно-кліматичної зони й пов’язану з нею певним господарсько-культурним типом. Л. Залізняк вважає, що такі етнічні спільноти первісності характеризуються культурною та лінгвістичною єдністю, але відсутність чітких меж й об’єднуючої їх самосвідомості не дає можливості вважати їх етносами, а лише етносами на стадії формування.