Електронні інформаційні ресурси архівів як джерельне підґрунтя українознавства

Анотація

Обґрунтовується джерельне значення електронних інформаційних ресурсів архівів для розвитку українознавства, з’ясовується українознавчий контекст концептів «електронне джерело» та «інформаційний електронний ресурс», відстежується процес трансформації традиційного українознавства як інтегрованої системи знань і навчальної дисципліни в електронне. Систематизовано відомості про інформаційно-довідковий апарат, веб-портали, веб-сайти Державної архівної служби, центральних, галузевих та місцевих архівів, їхні електронні путівники, покажчики, картотеки, показано їх роль у методах пошуку і виявлення документів українознавчого характеру.
Розглянута проблематика і охарактеризовано змістове наповнення електронних інформаційних ресурсів центральних історичних архівів у Києві та Львові, їх значення для дослідження давньої історії України, її княжих та козацько-гетьманських часів, доби національно-культурного відродження, революцій та воєн. Висвітлено під кутом зору потенційних можливостей залучення документальних ресурсів Центрального державного електронного архіву, архівів вищих органів влади і управління, громадських об’єднань, кінофотофоноархіву ім. Г. С. Пшеничного, архіву-музею літератури і мистецтва, архівів м. Києва та областей до дослідження ключових концентрів українознавства: Україна–етнос, Україна–природа (екологія), Україна–мова, Україна–нація, Україна–держава, Україна–постаті, Україна–культура, Україна–духовність, Україна–ментальність. Наголошено, що для з’ясування концентру Україна–світ незамінне значення мають оцифровані особові фонди діячів української еміграції, українського державницького центру та уряду УНР в екзилі, колекції документів політичних, громадських та культурних об’єднань в діаспорі, які зберігаються в Центральному державному архіві зарубіжної україніки.
Зважаючи на те, що в тематиці українознавчих студій значне місце посідають проблеми історичної пам’яті, драматичні сторінки української минувшини, пов’язані з масовими репресіями, голодоморами, «розстріляним відродженням», великим терором комуністичного режиму, українським рухом опору, шістдесятниками і дисидентами, націоналістичним підпіллям, діяльністю ОУН та УПА, дедалі більшої уваги заслуговують документальні свідчення, які відклалися в паперовому, аудіовізуальному та електронному форматах в галузевих державних архівах Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Українського інституту національної пам’яті та ін.
Виокремлено місце і роль у структурі джерельної бази українознавства електронних інформаційних ресурсів соціальних мереж, інтернет-спільнот, зокрема Facebook, YouTube, WhatsApp, Viber, Instagram, Twitter, Telegram, Messenger та ін., які мають глобальний, динамічний і загальнодоступний характер. Висловлено застереження про необхідність критичного ставлення до відомостей, почерпнутих із соціальних мереж, адже нерідко вони використовуються для дезінформації шляхом фейкових постів, маніпуляції свідомістю, що особливо проявилось в умовах окупаційно-гібридної війни Росії проти України, потужної інформаційної агресії, «війни історій», нав’язуванні парадигми «русского мира».
Обґрунтовано висновок про те, що формування електронного українознавства, дедалі ширше залучення до джерельної бази електронних інформаційних ресурсів сприяють підвищенню його ролі як системи наукових знань і навчальної дисципліни.