Російська стратегія геноциду української нації: московські злочинні «хвилі» голодоморів

Анотація

Досліджується геноцид української нації в СРСР шляхом штучних голодоморів 1921–1923, 1932–1933 і 1946–1947 років. У кожному з них українці зазнавали непоправних людських, політичних, культурних, інтелектуальних, економічних, матеріальних та інших втрат. Голодомори як злочини геноциду визнані Верховною Радою України, парламентами 19 держав світу, низкою поважних міжнародних організацій та інституцій. Вся повнота відповідальності за вчинені злочини геноциду покладається на окупаційну російську владу в Україні. Створена нею партійно-радянська система тоталітарного правління здійснила ідеологічне обґрунтування, організаційне провадження та безпосереднє виконання геноциду значної частини української нації. Ідеологічна компонента знаходилась у віданні більшовицької правлячої партії. Організаційна включала вертикаль управлінських та виконавчих структур, з особливою контролюючою роллю мультимодальних репресивних органів. Виконавча складова формувалась на основі повноважень і представників останніх, з широким залученням колаборантів. Згідно з кримінальним правом суб’єктом відповідальності постає сторона, щодо якої доказово зроблено висновок про її безпосередню участь у спричиненні дій, кваліфікованих відповідно до існуючого законодавства як протиправні, тобто злочинні. В такому контексті відповідальність за злочин голодомору-геноциду розмежовується на чотири рівні: особиста, колективна, колегіальна, державна. Це дає підставу для відкриття кримінального провадження не лише проти тих чи інших персоналій, причетних до організації голодоморів, але й проти самої держави (СРСР), політичних структур (РКП(б)–ВКП(б)–КПРС), управлінських та силових органів (Наркомати та ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ та ін.), виконавчих угруповань та груп (комнезами, буксирні бригади тощо). Апеляційний суд Києва розглянув провадження про Голодомор 1932–1933 рр. за статтею 442 Кримінального кодексу України про злочин геноциду і визнав особисту провину низки тодішніх партійних керівників. Заключний документ Апеляційного суду прикметний низкою принципових висновків, котрі створюють підставу для розгортання подальших проваджень у цьому напрямку, зокрема законодавчого, управлінського та процесуального його здійснення. Цю роботу необхідно продовжувати і поглиблювати, оскільки позиція Росії щодо України не зазнала жодних позитивних змін. Нинішня повномасштабна гібридна війна, яку РФ провадить проти України, є проявом і продовженням її багатовікової стратегії щодо українського народу з метою позбавлення його фізичного та цивілізаційного існування.