Національний характер України: ґенеза, сутність, випробування, державна суб’єктність

Анотація

Аналізується феномен національного характеру України як окремішньої геополітичної реальності, соціокультурної цілісності та незалежної держави, котра постає суб’єктом дії та відносин у різноманітних рівнях і вимірах – політичному, культурному, релігійному, соціальному, економічному та ін. Дослідження актуалізується феноменом нездоланного спротиву України військовій російській агресії, в підвалинах якого якраз і знаходяться архетипові ментальні коди українського буття. Національний характер визначається як успадкована та узвичаєна сукупність рис і норм поведінки та ціннісних орієнтацій цієї цілісності, котрі визначають форми і зміст реакцій/відповідей на вплив зовнішніх чинників. При цьому реконструкція національного характеру передбачає врахування емпіричних критеріїв та психологічних патернів, властивостей та ознак з наступним виявленням його сутності. Важливими є також порівняльний та типологічний підходи, котрі уможливлюють виявити множини об’єктів, а також історичний підхід, що дає змогу ретроспективного бачення витоків і чинників явлення українського характеру в часі. Україна як суб’єкт здійснює певну діяльність, спрямовану на освоєння предметної і духовної дійсності, і є водночас носієм певних рис, котрі уможливлюють таку діяльність. Постаючи суб’єктом, Україна сама є (і має залишитись) об’єктивною реальністю, тобто має онтологічний вимір, володіючи при цьому певними раціональними та духовно-практичними засобами, котрі дають можливість осягати світ і трансформувати його в бажаному для себе напрямку. Україна як інтегральний носій національного характеру мусить імплементувати в систему своїх міжнародних комунікативних зносин, причому як офіційних, так і неурядових, такі риси: наполегливість, послідовність, стійкість, вимогливість і водночас доброзичливість, взаєморозуміння, обов’яз­ко­вість, відповідальність та толерантність.