Метафізичні грані російської суспільної свідомості в російській філософії й публіцистиці початку ХХ ст.

Анотація

У статті відзначається, що для поглибленого аналізу світоглядних і соціально-політичних настанов носіїв ідеології «русского мира» недостатньо розкрити тільки природні й історичні передумови формування цих настанов. Необхідно виявити глибинні метафізичні основи духовності російського етносу. Актуальності цій проблемі надає й та обставина, за якою ці основи в сучасних умовах трансформувались в один із сутнісних елементів агресивної духовної субстанції «русского мира». Автор статті пропонує виклад точки зору на цю проблему представників російської публіцистики й російської філософії початку ХХ ст. Максима Горького й Миколи Бердяєва. Зокрема, відзначається, що в своєму есе «Про російське селянство» М. Горький критикує ілюзорність поглядів російських письменників середини й другої половини ХІХ ст. на духовність російського селянства (а заодно й російського етносу загалом, бо російське суспільство було здебільшого селянським) як мудрого шукача правди й справедливості, людини з широкою щедрою душею, носія світових гуманістичних цінностей. Специфічність розгортання російської історії, географічні умови проживання сформували, на думку Горького, в російському селянинові визначальні для його поведінки риси жорстокості, агресивності, зневаги до людської особистості. Ці риси, вкарбовані на глибинному надіндивідуальному рівні російського селянина, інваріантні щодо класової, політичної належності їхніх носіїв. Викорінити їх можна тільки шляхом радикальних соціальних перетворень і тривалих виховних процесів.
Особлива увага приділена поглядам М. Бердяєва на метафізичні корені історичних і ду­хов­них виявів російської душі. Під цим оглядом він аналізує екзистенційні уявлення росіян про цінність людського життя, їхнє ставлення до Бога, до уявлень про добро і зло, а також до держави, до інших народів. Головним джерелом агресивності, ірраціональності й непередбачуваності вчинків росіян Бердяєв вважав нерозвиненість особистісного начала в духовному й соціальному житті російського соціуму. Він прогледжує наслідки такої нерозвиненості в історії соціальної структури російського суспільства, релігійних практиках росіян. Переконаність росіян у божественному походженні й універсальності своїх ціннісних настанов надає їм упевненості в тому, що Росія мусить стати визволителькою народів.
Автор статті висловлює думку, що закорінені на метафізичному рівні ціннісні орієнтації росіян щодо месіанського характеру своїх дій стосовно інших народів, упевненість у своїй обраності не надають підстав надіятись на трансформації цих орієнтацій внаслідок зміни політичних, духовних лідерів чи політичної влади.