Геноцид: філософсько-теоретичний та українознавчий виміри

Анотація

У статті розглянуто основні філософсько-теоретичні проблеми геноциду в їх українознавчому вимірі. Оскільки в період глобальних інформаційних та гібридних війн істинне значення багатьох класичних термінів та етнологічних понять значною мірою є викривленим, інформація про ті чи ті явища може бути недоступною або неправильно витлумаченою світовою спільнотою, постає нагальна потреба їх уточнення та унормування. Військові злочини рф в Україні визнали геноцидом 7 країн, це дуже незначна кількість, а потрібно доносити до міжнародної спільноти важливість засудження цих злочинів у світовому масштабі. Поняття геноциду введене в юридичну практику і найширше застосовується саме в ній. Проте маємо певні білі плями з етнологічними, філософсько-теоретичними та українознавчими дефініціями дотичних до геноциду понять, таких як «етноцид», «лінгвоцид», особливо «деїцид», що в цій статті знаходить своє осмислення. Знищення національної пам’яті необхідне загарбникам усіх часів. Уже було акцентовано українознавцями, що під час першого погрому Києва 1169 р. суздальським князем Андрієм Боголюбським проявлено жахливі ознаки садизму щодо киян, які вперше засвідчили етнічну відмінність «заліських» суздальців від киян-русів, їхню антагоністичну натуру, що стає зрозумілою в контексті екзистенційної боротьби двох окремих народів. Подальші події вимушеного співіснування в одній державі двох націй, одна з яких не втрачала своєї самобутності попри всі геноциди, руїни та лихоліття, спричинені імперським терором, показали, що уроки історії українцями засвоєні слабко, не зроблені висновки і не вироблена державна стратегія подолання російської імперської спадщини. Звернуто увагу на те, що всі явища етнонаціонального протиборства набувають важливого значення й у майбутньому мають бути спрямовані на подолання наслідків геноциду в Україні.