Антропологічний вимір філософії Григорія Сковороди
DOI:
https://doi.org/10.30840/2413-7065.3(88).2023.288003Ключові слова:
антропологічний вимір, Григорій Сковорода, неоплатонізм, східна патристика, бароко, «турбота про себе»Анотація
Класичні людинознавчі дослідження були спрямовані переважно на пошук людської «першосутності», ґрунтувалися на презумпції у людини певного місця у світі. Основою подібного мислення слугувало метафізичне припущення про те, що «чистий розум» не може претендувати на більше, ніж поєднувати альтернативні твердження. Ми не можемо знати «речі у собі», тому що річ ніколи не може постати нам інакше, ніж у явищі. З огляду на відоме розмежування ноуменів та феноменів виникала певна епістемологічна дихотомія: або ми маємо відмовитися від спроб вийти за межу феноменів, або нам варто шукати особливі шляхи осягнення нової феноменальної реальності, де б явища не протистояли сутності. Принципово новий підхід щодо вирішення зазначеної суперечності представлено засновником сучасної філософської антропології Максом Шелером. Його значення полягає в тому, щоб збагнути в людському світосприйнятті явища особливого виміру. Задля цього дослідник мав шляхом переживання увійти в найживіший контакт зі світом, тобто з тими речами, з якими має справу. До того ж речі розглядаються так, як вони безпосередньо виявляють себе у переживанні. Рефлектуючий погляд затримується тільки на точках дотику переживання й предмета світу. Певні передумови подібного переживання можна віднайти і в уявленнях Григорія Сковороди про «три світи» – макрокосм, мікрокосм та символічний світ. Останньому український філософ надавав особливого значення. Адже символізм живиться не минулим, а енергетикою «сутнісного», що постійно в русі. Сковорода намагається схопити це буття в його становленні, ці сутнісні метаморфози шляхом використання художньо-образних засобів. Це гостре відчуття поступу не полишає Сковороду і в екзистенційно-особистих пошуках. Мислитель сприймав будь-яке становище в житті як «тимчасову видимість». Для класичної й сучасної антропологічної рефлексії принциповою є думка українського філософа про «сродність» людини з буттям. Саме ця настанова допомагала Сковороді знаходити способи самопорятунку у світі.
Посилання
ARENDT, H. (2021). Eichmann in Jerusalem. A Report on the Banality of Evil. Kyiv: Dukh i Litera, 376 p. [in Ukr.]
BARTOLINI, M. (2017). Know Yourself. Neoplatonic Sources in the Works of H. S. Skovoroda. Kyiv: Akademperiodyka, 160 p. [in Ukr.]
KRYMSKYI, S. (2009). Morning Thoughts. Kyiv, 120 p. [in Ukr.]
SKOVORODA, H. (1994). Works in 2 Volumes. Kyiv: Naukova dumka, Vol. 2, 576 p. [in Ukr.]
TABACHKOVSKYI, V. (2005). Polyentity Homo: Philosophical and Artistic Thought in Search of “Non-Euclidean Reflectivity”. Kyiv, 432 p. [in Ukr.]
CHYZHEVSKYI, D. (2005). Philosophical Works in 4 Volumes. Kyiv: Smoloskyp, Vol. 1, 402 p. [in Ukr.]
ERN, V. (2000). Hryhorii Savvych Skovoroda. Life and Teaching. Minsk, 592 p. [in Rus.]
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2023 Микола Федоренко Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons 2.0 із зазначенням авторства — Некомерційна — Без похідних творів, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі. Змінювати матеріал і використовувати його в комерційних цілях заборонено.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
