Ідеологія і практика рашизму: реконструкція витоків та імперська сутність

Анотація

Нинішня російсько-українська війна є продовженням системної стратегії російської імперії на підкорення України та знищення її ідентичності. Ідеологія цієї політики живиться традиційними історичними наративами московії, актуалізованими згідно з реаліями сьогодення. Cутністю і стратегією існування російської імперії (незалежно від назви цієї держави) є тотальне загарбання і використання ресурсів підлеглих країн та народів з привласненням при цьому їхньої матеріальної, культурної та інтелектуальної спадщини. Злочинним механізмом досягнення цієї мети є тоталітаризм та автократія, орієнтовані на забезпечення безумовної влади над людьми. Організуючим началом подібної політики слугує певна ідеологія, тобто система визначальних норм і правил функціонування держави. До її структури увіходять як успадковані моделі поведінки, так і набуті стратегеми дії згідно з ситуативними вимогами часу. В московії поєдналися принципи східного деспотизму з його рисами безумовного автократизму як форми правління, імперськими «духовними скрєпами», європейськими трендами візантизму (теократизму), комунізму та фашизму. Для російської держави в усіх її історичних політичних формовтіленнях (улус-ханство-царство-імперія-союз-федерація) ідеологічний інструментарій впливу завжди увіходив до стратегічного арсеналу її експансіоністських просувань. При цьому сам зміст відповідних ідеологем міг бути варіативним залежно від ситуативних обставин. За часів Чингіз-хана цю функцію виконували приписи «Яси», в християнізованих улусах Золотої Орди (на московщині) – ортодоксальне православ’я, в СРСР – марксизм-ленінізм, в сучасній рф – еклектична суміш того й іншого у вигляді «духовних скрєп» з додатком персоналізованого деспотизму. Відповідні функціональні структури влади вживлювали такі матриці в реальне буття суспільства, користуючись своїми насильницькими та деструктивними засобами і підходами, реалізуючи таким чином політику тоталітарзиму.