Шляхи генези онтологічного статусу людини архаїчної культури (на матеріалах українського фольклору)

Анотація

Проблеми філософського промислення духовного аспекту культури цього етносу на архаїчному етапі його  розвитку належать до числа найменш вивчених. У статті піддається розглядові  важливе й практично не заторкнуте в нашій літературі питання виявлення етапів генези колективної самосвідомості предків українців через осягнення ними свого онтологічного статусу. Пізнання цього аспекту духовного світу предків здійснюється через аналіз найархаїчніших у нашому фольклорі жанрів – замовлянь і обрядодій. Виокремлюються логічні ступені осмислення людиною свого місця й призначення в світі через аналіз усвідомлення нею стосунків з вищими духовними силами. В контексті язичницького світогляду найранішою формою самоусвідомлення особистості через її стосунки з вищими духовними істотами виступала позиція підкорення, схиляння перед цими істотами, про що свідчать і тексти замовлянь, які дійшли до нашого часу, і фрагменти обрядів. Мірою оволодіння природою й соціальними стосунками особистість починає усвідомлювати себе істотою, сильнішою за злі духовні сили, і в лікувальній магії (в текстах замовлянь) з’являються мотиви погроз злим духам, наказів щодо них, і це є маніфестація нового ступеня усвідомлення людиною свого онтологічного статусу. В процесі культурного-історичного переходу предків українців від язичництва до християнства можна  виділити кілька етапів усвідомлення змін в онтологічному статусі особистості. Християнство в духовному світі особистості спочатку постає тільки як зовнішнє обрамлення язичницької світоглядної парадигми – християнські персонажі постають у вигляді перелицьованих язичницьких духів і богів, онтологічний же статус людини залишається незмінним. На наступному етапі християнство абсорбує у свій контекст язичницькі сюжети, персонажі, наповнюючи їх християнськими цінностями. Далі в замовляннях суб’єкт послаблює свою участь у боротьбі зі злими силами, віддаючи цю роль християнським персонажам. Генеза онтологічного статусу тут суперечлива: людина відчуває себе під опікою могутніх християнських сил, що посилює процеси історичного самоствердження, і одночасно цілком узалежненою від цих сил,  послаблюючи відчуття себе автономною істотою.