Актуалізація онтології хорватської воєнної лірики "У цей страшений час" в сучасній Україні

Анотація

Антологія хорватської воєнної лірики «У цей страшний час» (упорядники – І. Санадер, A. Стамач, 1992 р.) була перекладена й надрукована українською 1996 р. (перекладачі – Л. Горлач, В. Женченко, Л. Талалай; упорядник – В. Женченко). Антологія містила переклади понад 80 творів близько 50 хорватських поетів, у яких ішлося про чинну на той час «хорватську вітчизняну війну». У книзі були представлені різні за віком, статтю, професією, ставленням до війни й пацифізму тощо митці, серед них – п’ять активних безпосередніх учасників воєнних дій.

Хорватські поети осмислюють і переосмислюють події, настрої, відчуття доби воєнної агресії Сербії й Чорногорії, що на момент видання антології продовжувала тривати, яка  має багато аналогій із нинішньою воєнною агресією росії проти України. Сучасний український читач, якщо абстрагуватися від топонімів, може сприймати хорватську лірику як твори про свої події, настрої й відчуття: жах від жорстокості ворога й безмежної кількості жертв, прагнення національної єдності на Батьківщині й за кордоном, утвердження національної культури й мови, незламну стійкість у захисті рідного краю й виконанні професійно-патріо­тичного обов’язку проти будь-яких ворожих підступів (у цьому сенсі показові мініатюри Ігоря Зидича).

Антологія хорватської воєнної лірики дає можливість українцям переусвідомлювати власне переживання війни, втрат, знаходити точки опори в хаотичному світі мінливого часу, спираючись на досвід попередників. Особливості змісту й форми хорватської поезії доби війни типологічно збіжні із сучасною українською воєнною літературою, аж до майже випадкових перегуків образів, символів, алюзій (наприклад, «З Йовових листків» Младена Макієдо й «Позивний для Йова» Олександра Михеда). Хоча є й відмінності: у хорватському осмисленні жахів і досвіду війни домінували «цивільні» поети, в українському – попереду безпосередні учасники бойових дій, що знаходить відбиток у специфіці текстів.