До питання про приналежність Вознесенського «скарбу»: продовження дискусії

Анотація

Актуальність. У дослідженні аналізуються висновки вітчизняних та зарубіжних вчених В. Грінченка, М.  Міллера, С. Ваклинова, Г. Шаповалова щодо належності вознесенського (кічкаського) «скарбу». На основі вивчення археологічних знахідок та історичних джерел визначається, що артефакти Вознесенського археологічного комплексу, відкритого учасниками Дніпрогеської археологічної експедиції Наркомпросу України, мають велике історичне значення і підтверджують давні історичні зв’язки між народами та державами Південної України та Балкан.

Метою статті є огляд матеріалів вознесенського «скарбу» та дискусій, які супроводжували це місце протягом багатьох років, на основі поєднання перш за все археологічних та письмових джерел.

Висновки. Автори доходять висновку, що поява скарбу біля Дніпрових порогів пов’язана з подіями кінця 60-х – початку 70-х років. Х ст., коли, в ході русько-візантійської війни візантійський імператор Іоанн І Цимісхій захопив столицю Болгарського царства Великий Преслав і привласнив скарбницю болгарських царів. Частину здобичі він відправив до Константинополя, а частина багатств пішла на виплату данини князю Святославу відповідно до Доростольської мирної угоди. Серед інших предметів були і срібний орел, що тримає в своїх лапах змію, та лев — навершя штандартів візантійських легіонів, а також візантійські монети, які наприкінці VII ст. захопив або отримав як відкупне каган Аспарух, засновник Першого Болгарського царства. Виявлене на грудях срібного орла клеймо ПЕТРО доцільно пов’язати із сином царя Сімеона Великого — царем Петром, який, очевидно, поставив свій знак на цінних речах, що зберігалися в скарбниці. Зазначимо, що будь-яких інших шляхів потрапляння срібних наверш і військових емблем до вознесенського «скарбу», які, безумовно, були воєнними трофеями, дослідники наразі не пропонують, а лише роблять припущення про їх належність Святославу, Аспаруху, правителям Хозарського каганату тощо.

Срібний птах разом із іншими скарбами став здобиччю печенігів, які розгромили війська русів, що повертались з балканського походу і були виснажені та знекровлені після зимівлі на Білобережжі. Ця подія зафіксована у вітчизняних та зарубіжних хроніках. Трофеї Святослава могли потрапити до вознесенського «скарбу» як жертва печенізьким богам за перемогу над сильним ворогом. Ця гіпотеза не суперечить визнаному практично всіма відомими археологами датуванню речей із вознесенського «скарбу», а також ідеям тих дослідників, які пов’язували Вознесенський комплекс із тюркським степовим світом.

А якщо згадати, що поруч із місцем знахідки скарбу розташовувався великий курганний могильник, слід констатувати те, що Вознесенська гірка для печенігів, імовірно, мала сакральне значення. До цього висновку підштовхує важлива деталь, на якій акцентував увагу В. Грінченко, підкресливши, що частина кам’яного кільця, відкритого у східній частині розкопаного валу на час створення Вознесенського комплексу вже існувала, але не виконувала своєї функції та пізніше була використана печенігами повторно. Це дає можливість інтерпретувати «скарб» як місце жертвоприношення печенізьким богам за отриману перемогу над князем Святославом.