Творчі здобутки і перспективи розвитку українознавства. Філософсько-методологічний аналіз

Анотація

Актуальність Сучасні виклики спонукають до посилення науково-методологічного обґрунтування українознавства, приводити у відповідність до вимог історичного часу його предмет і об’єкт, визначати царини застосування як прикладної методології. Українознавство – наука про Україну і світове українство, концентри українознавства допомагають структурувати українознавчі студії, а їх аналіз допомагає відстежувати концентральні динамічні процеси. Одним з головних завдань Інституту завжди була координація зв’язків з українською діаспорою і світовим українством. Створення засобів і визначення способів сучасної взаємодії між українськими спільнотами у світі на підставах українознавчих студій є нагальним завданням науки українознавства.

Мета статті полягає у реновації системних складових українознавства як науки про Україну та світове українство. Головна увага зосереджується на встановленні методологічного статусу терміну «концентри українознавства», наслідком з чого має бути надання концентрам властивостей динамічного дослідницького інструменту.

Висновки. Згідно із запропонованим оглядом і висновками щодо терміну «концентри українознавства», еволюційним процесом над його осмисленням в методологічному інструментарії українознавчої науки, модернізацією методологічних підходів, теоретичної багатозначності та відсутності узгодженої позиції щодо визначення статусу «концентри українознавства» як терміну, поняття, концепту, доктрини тощо  автор у якості гіпотези пропонує застосування до визначення концентрів українознавства такого поняття з сучасної філософії науки як «наукова метафора». Тобто, «концентри українознавства» є терміном з методологічного інструментарію українознавства, стійким концептом в українознавчих концепціях і науковою метафорою під час здійснення  прикладних українознавчих досліджень, засобом динамічного застосування в інтеграційних провадженнях українознавчого спрямування.