Українознавство і комеморативні студії: термінологічна спорідненість та методологічна специфіка

Анотація

Актуальність проблеми. Україна є прикладом того, наскільки пам’ять є важливою для виживання нації та збереження власної ідентичності. Незважаючи на те, що дослідження пам’яті та українознавство інституціоналізовані, постійний прогрес українського суспільства вимагає періодичного перегляду чи узгодження певних фундаментальних питань у цих галузях дослідження. Ситуація, коли терміни пам’яті вживаються в синонімічному значені, доволі поширена в мас-медіа, в той час як наукова література тяжіє до змістовної «чистоти». За цих умов виникає потреба в соціально-філософській рефлексії наявного понятійного апарату.

Метою статті є встановлення методологічної спорідненості досліджень в галузі українознавства та комеморативних студій.

Висновки. Спільним моментом у методології українознавства та студій пам’яті є їх функціональна спрямованість на формування національної ідентичності. Зазначається, що, з одного боку, українознавство переосмислює зміст історичної пам’яті українців крізь призму національного погляду на всесвітню історію, а з іншого, студії пам’яті є іманентним засобом українознавства. Загальний соціокультурний поворот, постмодерністські настанови на відмову від гранднаративів, переорієнтація з «історії подій» на «історію людей» з акцентом на «історію повсякденності» та «історію ментальностей»; збільшення ролі суб’єкта пізнання, який із свідка історичних подій перетворюється на співавтора історії; врахування можливостей деконструкції історичних смислів, використання ахронологічного моделювання – все це дозволяє зробити висновок про методологічну спорідненість українознавства і студій пам’яті. Крім того, більшість проаналізованих визначень показують, що всі погоджуються з тим, що історична пам’ять є соціально сконструйованим явищем. Розглядалися визначення, наведені в різних ЗМІ, словниках, наукових дослідженнях і навіть у Вікіпедії. Також проаналізовано основні закиди легітимності терміну історична пам’ять. Вони зводяться до двох зауважень: тавтології терміна і внутрішньої суперечності. Проаналізовані особливості історичної пам’яті, що охоплюють як індивідуальний, так і колективний рівні.