Семантичне гніздо «чорний», «темний» в індоіранській гідронімії Східної Європи

Анотація

Пропонована стаття продовжує напрямок ономастичних студій, започаткований у попередніх числах часопису та присвячених дослідженню індоіранської гідронімії Східної Європи. Цього разу інтерес автора торкається сукупності водних найменувань, що обіймають семантичне гніздо «чорний», «темний»: окрім низки цілковито «прозорих» слов’янських назв такого роду, йдеться про істотну частку східноєвропейської гідронімії, переконлива етимологізація якої виявляється можливою завдяки зверненню до індоіранської мовної та культурної традиції. Ідеться, зокрема, про значеннєві основи kṛṣṇa, śyāma/śyāva, kāla/kālma, mala, varana, asita та деякі інші, найчастіше вживані в індоіранських мовах на позначення «чорноти», «темноти». Попри те, що в процесі «ослов’янення» архаїчної східноєвропейської гідронімії ці давні назви подекуди зазнали істотної трансформації та спотворення первісного внутрішнього змісту, їх все ж таки вдається виявити і витлумачити, спираючись на сучасний стан порівняльно-мовознавчих досліджень у царині індоєвропеїстики, виходячи з методологічного принципу дослідження назв у їх сукупності, а також врахування ономастичного контексту, що у методологічному поєднанні у більшості випадків унеможливлює випадкові збіги. У статті запропоновані нові тлумачення низки східноєвропейських гідронімів, які є вагомі підстави тлумачити в контексті семантичної ознаки «чорноти», «темноти». Важливо, що саме землі Давньої України та окремих її регіонів, за даними новітніх ономастичних студій, постають як ареал концентрації «чорної», «темної» гідронімії й ономастики загалом (подекуди у її протиставленні «білій», «світлій» ономастиці), що надає додаткових методологічних підстав звертатися у пошуках витоків цієї стійкої ономасіологічної традиції до індоєвропейської спадщини.