«Хутір – село – місто» як фігура селянського силогізму

Анотація

Актуальність. У статті проблематизується онтологія українського автентичного буття через категорії традиційних українських поселенських спільнот, виражених термінами «хутір», «село», «місто». Онтологія українського автентичного буття набуває вигляду філософії українських поселенських спільнот, постаючи частиною філософії української національної ідеї. Традиційні категорії поселенських спільнот, що описують сутність України як країни селян, посідають історично визначені місця у структурі селянського силогізму українського національного мислення й українського національного буття, набуваючи вигляду абстрактної схеми: «хутір – село – місто». Категорія села постає середнім терміном селянського силогізму, що розуміється як висновок через середній термін в українському національному мисленні, зв’язок крайніх термінів хутора і міста у ньому через середній термін села. Вона спричиняє не лише хід думки в українському національному мисленні, рух крайніх термінів хутора і міста через середній термін села, але й пов’язує протилежні способи існування хутора, села і міста в українському національному бутті. У такий спосіб здійснюється українізація неукраїнського міста, наповнення неукраїнської міської цивілізації автентичним буттям української культури.
          Мета – осмислення ідеї України – селянської країни, української сільської культури, відокремленої від неукраїнської міської цивілізації,  й  обґрунтування перспектив подолання негативних наслідків такого екзистенційного розламу на культурному і цивілізаційному рівні у філософському дискурсі української національної ідеї.
          Висновки. Філософія українських поселенських спільнот, виходячи з принципу першості проблеми перед її розв’язанням у теорії філософії української національної ідеї, проблематизує низку протистоянь в українському національному бутті: між католицько-протестантською цивілізацією і православною, українською сільською культурою і неукраїнською міською цивілізацією, українською хутірською відрубністю і неукраїнською міською централізацією, українською мовною свідомістю і неукраїнським іншомовним несвідомим. Вона шукає шляхи розв’язання зазначених проблем, способи подолання наявних релігійних, культурних, мовних і національних відмінностей. Беручи до уваги те, що у філософській теорії поставлена проблема має більшу цінність, ніж її розв’язання, у філософії українських поселенських спільнот найбільшою заслугою вважається проблематизація  українського національного буття. Що ж до реальних способів розв’язання поставлених проблем, то це передусім завдання істориків, мовознавців, культурологів, соціологів і політологів, а також політиків, громадських і культурних діячів, які у взаємодії з філософами покликані покращувати українське національне буття.