Спростування російських фальсифікацій щодо походження українців, спадщини Київської Русі та «спільної історії»: до історіографії проблеми

Анотація

Актуальність. Сьогодні розкриття російських міфів та спростування фальсифікацій щодо історії України є особливо актуальними у контексті сучасної окупаційно-геноцидної війни Росії проти України, яка триває не лише за допомогою традиційних збройних засобів, але й з використанням сучасних інноваційних технологій, зокрема інформаційних інструментів, спрямованих на дискредитацію та дестабілізацію України, руйнування національної ідентичності та свідомості українців, їхню світоглядну дезорієнтацію. Масована інформаційно-пропагандистська кампанія в медіа, наукових колах, міжнародній політиці включає поширення маніпулятивних фейків і спотворення історії України, за допомогою чого Росія прагне легітимізувати та виправдати свої загарбницькі амбіції, формуючи перекручені картини історичних подій, підриваючи українське національне самовизначення та світогляд, що створює серйозні виклики для забезпечення гуманітарної безпеки країни.

Мета – проаналізувати праці вчених, в яких розвінчуються російські історичні міфи й фальсифікації щодо походження українців, «спільної історії» та про «братні» український і російський народи, спрямовані на спотворення української історичної пам’яті, а також оцінка підходів українських і західних істориків до їхнього викриття.

Висновки. Історіографія питання про походження українців зазнала кардинальних змін, пройшовши шлях від ідеологічно забарвлених теорій до сучасних наукових підходів. Нині панує концепція (В. Баран, Л. Залізняк), що визнає українців самостійним етносом, становлення якого розпочалося з розвитку східнослов’янських племен у період раннього середньовіччя. Українські історики, переважно представники української еміграції,  в своїх дослідженнях у ХХ ст. чітко відмежовують Київську Русь від Московії та критикують концепцію «триєдиного народу». Вчені наголошують на тому, що традиції Русі зберігалися та розвивалися саме на українських землях, тоді як московська «Русь» є результатом пізнішого переосмислення та привласнення цієї спадщини. Більшість сучасних українських істориків, на відміну від російської імперської історіографії  кінця XVIII – XIX ст., руйнують російські міфи про «братні народи» та «спільну історію», які створені для русифікації, утвердження контролю над Україною та виправдання імперських амбіцій, і визнають їх політичним конструктом. Червоною ниткою в їхніх працях проходить думка про те, що спільні елементи історії існують, але це не є доказом «єдиної історичної долі»; концепція «триєдиного народу» була створена для імперських ідеологічних потреб; українська нація розвивалась як окрема спільнота. Вони у своїх дослідженнях, які базуються на критичному аналізі джерел, порівняльній історії, міждисциплінарних підходах, запропонували концепт тяглості української історії.