Маніпулятивні наративи рашизму: новітня ідеологема про геноцид «совєтского народа»

Анотація

Актуальність. Маніпулятивна операція кремлівського режиму своєю метою має дискредитацію наукових висновків щодо справжніх причин геноциду українського та інших народів, підвладних російській імперії. Кардинально зміщуючи  наголоси в системі «насильник–жертва», чиниться спроба на законодавчому рівні здійснити смислову аберацію цих понять і перенести відповідальність за власні злочини на іншу (другу, третю) сторону. Цей наратив є складовою частиною рашистської стратегеми про те, що ініціатором нинішньої російсько-української війни є сама Україна, а РФ є поборником і захисником справедливості.

 Метою дослідження є доведення наукової безпідставності російського наративу про геноцид «совєтского народа» та його призвідців. Свідоме перекручування фактів та маніпулювання трагічними подіями Другої світової війни використовуються кремлівською пропагандою для виведення за межі відповідальності справжніх винуватців геноциду, тобто сам кремлівський режим. Розвінчуванню цієї абсурдної доктрини слугують об’єктивні факти та наукові висновки щодо справжньої суті людиноненависницької політики Москви.

 Висновки. Ухвалений 22 квітня 2025 р. Держдумою РФ Федеральний закон № 74-ФЗ «Об увековечении памяти жертв геноцида советского народа в период Великой Отечественной войны 1941–1945 годов» є спробою нівелювання власних злочинів геноциду кремлівського режиму проти поневолених народів.  «Совєтскій народ» як об’єкт геноциду в кремлівському тлумаченні включає всю радянську спільноту: і злочинців, і жертв злочину. Водночас суб’єкт геноциду переноситься за межі СРСР. А це означає, що насправді йдеться про знімання власної відповідальності тоталітарної держави за винищення цілих народів та соціальних спільнот. Для теперішньої агресії проти України рашистська містифікація у вигляді «історичної пам’яті» про геноцид нацистами «совєтского народа» постає виправданням для знищення українських «нацистів». Маніпулятивні технології вотебаутизму, якими користуються рашисти, передбачають перекладання вчинених агресором злочинних дій та їх наслідків на саму жертву злочинів. Підміна смислів і понять, дій і явищ тощо призводить до кардинальної зміни опозиції «агресор–жертва», в якій сама Росія зображується скривдженою та ображеною, а Україна – загарбником. Яскраве втілення подібних технологій простежується в конфабуляції – продукуванні уявних спогадів, фантомних образів, викривлених інтерпретаціях певних станів чи подій, створенні позачасових та позапросторових ілюзій. Для  московської деспотії політичні конфабуляції є нормою публічної поведінки. Вся її фантомна велич вибудована на вигаданих міфах та спекуляціях.