Соціальні орієнтири справедливості в кризовому суспільстві

Анотація

Актуальність. Вирішення найвагоміших завдань під час кризи спрямоване на проведення кардинальних змін усіх сфер українського суспільства. Особливо гостро ця проблематика постала в умовах війни. Криза потребує подолання соціальної апатії громадян і пробудження справжнього інтересу до шляхів мінімізації впливу як внутрішнього, так і зовнішнього чинників. Прийняті Верховною Радою України нормативно-правові й законодавчі акти націлюють на подолання кризових процесів, конфліктів, спротив агресору. В центрі цих перетворень постають люди із життєвими та громадськими позиціями, принципами, цілями, установками, життєвими планами, надіями. Їхня реалізація тісно пов’язана із морально-етичними, національними, нормативно-правовими цінностями, закладеними принципами справедливості. В такому вимірі справедливість актуалізується і є вагомим чинником мінімізування кризових процесів у суспільстві.

Мета – дослідити соціальні орієнтири справедливості в кризовому суспільстві, підкреслюючи їх етичний, правовий та історичний виміри в розвитку України.

Висновки. У суспільстві, де домінує справедливість, людина виступає щодо об’єктивної дійсності суб’єктом, оскільки вона має можливості для реалізації суспільних потреб, інтересів, цілей. Загалом вони відкривають шлях до  певного характеру і виду її діяльності. У своїй сутності відображення об’єктивної дійсності у свідомості людей здійснюється не дзеркально, а крізь призму принципів справедливості. Як правило, осмислення людьми свого ставлення до дійсності залежить від того, наскільки збігається або не збігається  соціальний інтерес із законами розвитку суспільства. Регулятором цього процесу постають структура способу виробництва та відносини /справедливості або несправедливості/, які існують у суспільному вимірі. В такому вимірі справедливість, суб’єктивуючи певну реальність бачення світу, обумовлює суб’єктивність ставлення до об’єктивної соціальної дійсності та законів суспільного розвитку. Їх несправедливе або штучне порушення призводить до  дисгармонії соціального буття, якщо взяти, наприклад, структуру способу виробництва як важливого чинника соціально-економічних відносин, зрештою, спричиняє суспільний спротив, кризи та конфлікти. Прикладом може бути Революція на граніті 1991 року – перша масштабна акція протесту на майдані Незалежності. Інші ключові протестні рухи – «Україна без Кучми», Помаранчева революція (2004), Революція Гідності (2013–2014) – мали дещо інакший характер і причини, але в їхній основі постають питання щодо ціннісного виміру, справедливості у суспільстві. Найбільш гострою формою вираження кризи, а надалі конфлікту постала зовнішня військова агресія рф. В її основі лежить розуміння ворогом того, що в українському суспільстві несправедливий розподіл матеріальних благ під час грабіжницької приватизації, мінімізований вплив держави як регулятора соціальних процесів у так званому «вільному ринку» призвели до конфлікту інтересів, деструктивних /кризових/ виявів, які використала рф у своїй агресивній політиці. Консолідація українського суспільства, патріотизм, національний рух на основі принципів справедливості мобілізують і забезпечують активний спротив ворогу.