Екзистенційний вимір світоглядних уявлень українців в умовах соціальної травми, спричиненої Голодомором 1932–1933 років

Анотація

Актуальність. Встановлення причин і пошук форм відновлення нормального стану суспільства після закінчення російсько-української війни, вибудова нових форм економічних, соціальних відносин, духовного світу особистості потребують зусиль фахівців у багатьох сферах суспільного життя. Своя частка відповідальності за цю надважливу справу лягає і на суспільні науки, в тому числі філософію і соціологію. Внесок філософії та соціології у ці спільні прагнення полягає, зокрема, у дослідженні екзистенційного виміру усвідомлення людиною глибинних засад власного буття, особистісних самоідентифікацій, свого призначення у світі.

Мета – осмислення Голодомору не лише через його безпосередні події, але і в горизонті одвічних цінностей, осягнутих людьми під час екзистенційних проривів – в ситуаціях осягнення свободи, життя і смерті, сенсу власного існування, місця і призначення людини в світі.

Висновки. Досвід Голодомору вносить нові, не помічені раніше західними дослідниками штрихи у розуміння соціальної травми, екзистенціальних проривів людини в межових ситуаціях. Розглянуті з боку філософської рефлексії факти постають як моменти екзистенційного перетлумачення особистістю власної сутності, а точніше, не перетлумачення, а перестворення, бо це був прорив за межі позиції біологічного виживання, прорив у таку сферу самоідентифікації, в якій цінності постають як щось вище за інстинкт самозбереження. Подібного роду зусилля в історії нерідко ставали вирішальними актами соціоантропогенезу і в цій своїй якості вимагають подальших фундаментальних досліджень.